Сьома ранку. Середина листопада. Температура повітря трохи вища за нуль. Сильний вітер. Дрібний дощ. Анна увійшла в під’їзд свого будинку і викликала ліфт.

У цей же самий час із квартири Анни вийшли Олег і Яна. Олег зачинив двері квартири на ключ.

– Ну і навіщо ми піднялися в таку рань? – запитала Яна, коли вони йшли до ліфта. – Я не виспалася. А на вулиці темно і холодно. Сьогодні ж вихідний. Могли б ще спати і спати.

– Розумні запобіжні заходи ніколи не зашкодять, – відповів Олег. – Ти ж не хочеш, щоб твоя подруга дізналася, чим ти займаєшся з її чоловіком, коли вона у від’їзді.

– Не хочу. Але ти ж казав, що Анна тільки ввечері повернеться.

– Береженого Бог береже. А в мене – передчуття.

У під’їзді було два ліфти.

Двері одного ліфта на першому поверсі відчинилися. Анна увійшла в ліфт і натиснула кнопку свого поверху. Двері зачинилися. Ліфт поїхав угору, на 25 поверх.

Одночасно з цим на 25 поверсі перед Яною та Олегом відчинилися двері іншого ліфта.

– Зараз проводжу тебе до метро і повернуся додому, – сказав Олег. – До повернення Анни треба встигнути виспатися.

– А коли ми знову зустрінемося? – запитала Яна.

– Сьогодні ввечері й зустрінемося, – відповів Олег.

Вони увійшли в ліфт.

– Ти ж кажеш, що сьогодні ввечері Анна повертається.

Олег натиснув кнопку першого поверху. Двері зачинилися. Ліфт поїхав униз.

– Так ми ж не в мене зустрінемося.

– А де?

– Що-небудь придумаємо, – відповів Олег. – Я тобі зателефоную.

Анна вже була у квартирі, а Олег і Яна відійшли недалеко від будинку, коли дощ і вітер посилилися.

– Це знак згори, – промовила Яна. – Сама доля штовхає нас назад. Пропоную повернутися.

– Згоден, – крикнув Олег.

У під’їзд вони забігли вже наскрізь мокрі. Дорогою обидвоє наступили в глибоку калюжу. І коли піднялися на потрібний поверх, Анна виходила з іншого ліфта на першому поверсі. Вона побачила, що чоловіка вдома немає, а в холодильнику порожньо, і вирішила сходити в магазин.

– Усе знімаємо і вішаємо мокре сушитися, – запропонувала Яна, тільки-но вони увійшли до квартири.

А в цей час Анна була вже внизу під козирком під’їзду і дивилася на стихію, що розбушувалася.

“Ні, – думала вона, – у таку погоду в магазин іти не можна. Перечекаю вдома”.

Саме тоді, коли дружина вирішила перечекати дощ удома, Олег помітив, що його телефон вимкнений.

“Як же це я забув, – подумав Олег, вмикаючи телефон. – А раптом Анна дзвонила”.

Одразу за цим Анні на телефон надійшло повідомлення, що абонент, до якого вона не могла додзвонитися, знову в мережі.

Анна набрала телефон чоловіка.

– Нарешті, – сказала вона, щойно почула голос Олега. – Дві години не можу до тебе додзвонитися. Я вже приїхала від мами. Діти залишилися з бабусею. Ну, ось так вийшло, що повернулася раніше. Що за претензії? Ти не радий? Ну, а чого тоді бурчиш?! Не розумію. Я де? Біля під’їзду нашого стою. Хотіла в магазин сходити, але тут така сильна злива. А чому ти не вдома? Знаю, бо вже заходила у квартиру. Що значить “коли заходила”? Хвилин п’ять тому. Не розумію, що тебе так дивує. До речі, а сам-то ти де? На роботу пішов? У неділю? Дивно. Ну, припустимо. У будь-якому разі, знай, що я вже повернулася і чекаю на тебе. Так. Я зараз знову піднімуся в квартиру. У магазин не піду. Дощ закінчиться і сходжу.

– Біжимо, – сказав Олег, вимикаючи телефон, хапаючи свою куртку і пуховик Яни. – Зараз Анна прийде. Вона вже внизу.

– Як унизу? Я не одягнена.

– Раніше повернулася! У ліфті одягнешся. Я як відчував.

Олег і Яна вибігли з квартири. І в цей час двері ліфта відчинилися.

– У мене там чоботи залишилися! – вигукнула Яна.

Олег побачив, що Яна була в його капцях на босу ногу.

– І колготки! – додала вона.

Навіть у періоди сильного емоційного напруження Олег намагався зберегти холоднокровність і не втрачати самовладання. І які б завдання не ставило в такі моменти перед Олегом життя, він одразу знаходив рішення, яке йому здавалося єдино правильним.

– Спускайся на третій поверх, – упевнено промовив Олег.

– Але ж я… – спробувала щось відповісти Яна, але Олег її не слухав. Він просто заштовхнув Яну в ліфт.

– Зараз кожна секунда дорога, – сказав він, коли двері ліфта зачинялися. – Зустрічаємося на третьому поверсі. Я візьму твої чоботи і колготки і спущуся пішки.

Коли Анна вийшла з ліфта, Олег уже був на два поверхи нижче. В одній руці у нього був пуховик Яни, в іншій – її чоботи, всередину яких він засунув колготки.

“Я – геній, – з гордістю думав Олег, – ніколи не втрачаю самовладання. І тому все встиг забрати до приходу Анни”.

“А це ще що таке? – здивовано подумала Анна, коли увійшла до квартири і побачила в передпокої на столику жіночу сумочку. – Адже я щойно звідси йшла. І точно можу сказати, що ніякої сумочки тут не було. Просто чудеса якісь”.

Анна зазирнула в сумочку і стала уважно досліджувати її вміст.

Олег у цей час уже спустився до третього поверху. Але Яни там не було.

– Яна! – покликав він.

А у відповідь – тиша.Тільки кілька разів нервово блимнула самотня лампочка.

“Нічого не розумію, – розгублено думав Олег, тримаючи в руках жіночі чоботи й пуховик, – вона вже давно мала бути тут? Може, вона злякалася і пішла?”

Олег набрав її телефон.

– Я застрягла, – повідомляла в цей час Яна диспетчеру у ліфті.- На десятому поверсі. Врятуйте мене.Мені холодно. І світло в ліфті постійно блимає.

– Чекайте, – відповів диспетчер, – механік скоро буде. А світло блимає, бо перепади напруги.У зв’язку з негодою.

– Мені страшно.

– Тримайтеся. Допомога йде.Вона вже близько.

– Наскільки близько?

– Протягом години вас звільнять.

А в цей час Олег телефонував Яні та слухав довгі гудки.

– Ти де?! – закричав Олег, щойно почув жіночий голос.Він був упевнений, що це Яна. – Я вже спустився, а тебе все немає? Ти що там? Застрягла, чи що?У мене ж твій пуховик і чоботи.

Анна відразу впізнала голос чоловіка. А незадовго до цього вона знайшла в сумочці телефон і документи своєї найкращої подруги.

– Яна? – кричав олег. – Чому ти мовчиш? Я ж хвилююся. Ти де? Із тобою все гаразд?

Анна зрозуміла, як потрібно розмовляти з чоловіком.

– Ну, що ти так розкричався?! – відповіла вона, трішки перекручуючи шиплячі та свистячі літери, як це робила Яна.- Я тебе чудово чую.

Анна ще в інституті навчилася жартома передражнювати подругу. І зараз у неї це добре виходило. Олег не помітив підступу. Він до цього звик. І йому дуже подобалося, як мило Яна вимовляла букви “ж, ш, ч, щ” і “з, с”.

– Ти де, кохана? – запитав він, стоячи на третьому поверсі з жіночими речами в руках.

– А де, по-твоєму, я маю бути?- відповіла за подругу Анна.

– На третьому поверсі. Де ж іще? Ми ж домовилися. Я чекаю, а тебе немає.

– А мене й не буде. Я вирішила, що настав час усе розповісти твоїй дружині.

Олег очікував чого завгодно, тільки не цього.

– Нічого не розумію, – вимовив він.- Яна, ти при своєму розумі?Ти взагалі розумієш, що говориш?Що ти хочеш розповісти?

– Хочу Анні розповісти про нас. Мені соромно, що ми її обманювали.Хочу зізнатися.

– Навіщо?

– Тому що мені важко це носити в собі. Мене совість замучила.Думаю, що і тобі важко теж.

– Мені не важко.

– Не сперечайся. Те, що ми робимо, – аморально. Я знаю, що тобі ще важче, ніж мені.

– З чого раптом мені має бути важче?

– Ти – чоловік!

– І що?

– Найближча для неї людина. Ближча, ніж я. Тому тебе й совість більше мучить. І зараз я полегшу твої страждання.

– Почекай. Не роби цього. Запевняю тебе, мої страждання не такі великі, як ти думаєш.

– Ти це спеціально кажеш? Щоб заспокоїти мене? Тобі мене шкода?! Але я не заслуговую на жалість. Я жалюгідна жінка.

– Нехай так, але ж Анна тоді все розповість і твоєму чоловікові. Про це не подумала?

– Обов’язково розповість. І нехай. Так далі не повинно тривати. Мій чоловік теж має право знати правду. Як і твоя дружина.

– Ну і навіщо моїй дружині знати правду? – не витримав і закричав Олег.

– Тому що так справедливо. Я ж кажу. Не можна жити обманом.

– Та чому не можна?

– Тому що. Ось скільки ми з тобою вже зустрічаємося?

– Скоро рік, – відповів Олег.

– Настав час припинити цю комедію.

– А про наслідки ти не думала?

– Я готова до всього.

– Ти, може, і готова.А я? Ти навіть не уявляєш, що твій чоловік зробить із тобою і зі мною, коли дізнається.

– Дуже добре уявляю.

– Тобі не страшно за себе?

– Мене він, найімовірніше, пробачить. Зрештою, я – слабка жінка. Жінкам узагалі можна пробачити таке. А ось тебе, Олеже, мій чоловік точно не пробачить. Ніколи. І правильно зробить. Адже це ти в усьому винен.

– Я?

– Ти, звісно. Адже це ти мене вмовив. Пам’ятаєш, які гарні слова ти мені шепотів на вухо?

– Я пам’ятаю, – відповів Олег, – але я не міг інакше. Ти була такою чарівною. А я тоді багато випив. На моєму місці так вчинив би будь-який чоловік.

– Ось тому ти і повинен, як чоловік, відповісти за все.

– За що ти мене так ненавидиш, Яна ? Що я тобі зробив?

– Я тебе не ненавиджу. Просто я слабка жінка, і мені можна пробачити. А на твоєму місці, я б задумалася про свою моральність. У тебе ж двоє дітей. Який приклад ти їм подаєш? І чи зможуть вони тебе пробачити, коли дізнаються правду?

– Яна не смій! Я прошу. Я благаю, не роби цього. Хочеш, я на коліна встану. Ось. Я стою на колінах, Яна!

– Усе. Досить зайвих розмов. Іду здаватися. Пробач.

– Ти цього не зробиш!

– Я вже біля дверей Анни. Дзвоню у квартиру. Прощавай.

Анна вимкнула телефон і задумалася. А в цей час сам по собі запрацював ліфт, і Яна спустилася на третій поверх. Але Олега там уже не було. Він зараз думав тільки про свою безпеку.

– Олег! – закричала Яна.- Ти де?

Але їй ніхто не відповів. На сходах у цей час нікого, крім неї, не було.Та це й зрозуміло. Неділя, ранок. На вулиці темно. Погода – кепська. Сильний дощ і поривчастий вітер пронизують наскрізь.

У таку погоду більшість чесних громадян вважають за краще валятися в теплих ліжках, їсти сирники зі сметаною, оладки з полуничним варенням, пити гарячу чорну каву або каву з вершками, і дивитися комедійні мелодрами. У крайньому разі, вони вважають за краще просто спати годин до дванадцятої. А не тинятися рано вранці холодними сходами без верхнього одягу в одних капцях на босу ногу.

“Додому мені шлях закритий, – думав Олег, виходячи з під’їзду, – Анна не пробачить.Чоловік Яни не пощадить. І що мені робити з її одягом? Совість її, бачте, замучила. Подругу пожаліла. А я тут до чого?Хто мене пожаліє?!”

Олег ішов до метро.

“Зараз – на вокзал, – думав він, – а там квиток на поїзд і додому. До мами!”

Він був так сильно злий на Яну, що проходячи повз сміттєві контейнери, викинув туди її одяг.

А Яна в цей час дзвонила у квартиру Анни. А що їй залишалося.Без грошей, без документів, без верхнього одягу.

Але Анна не впустила її у квартиру. Навіть двері не відчинила. Сказала, що зараз їм не до гостей. Бо Олег щойно повернувся з роботи і спить.І вона теж спати хоче.

– Не ображайся, подруго, – відповіла Анна, – приходь іншим разом.

Яна не стала говорити про сумочку і речі.

“Найімовірніше, – подумала вона, – Олег не встиг винести одяг, коли приїхала Анна. І все сховав. І Анна нічого не знає. Потрібно зв’язатися з Олегом”.

Яна звернулася по допомогу до сусідів і попросила в них телефон. Зателефонувала Олегу. Розповіла, що з нею сталося і в якому вона становищі. Попросила повернути її речі та сумку з телефоном і документами.

– Інакше я не можу вийти з під’їзду, – сказала Яна. – Сумочка, куртка і чоботи в тебе.

Олег у цей час уже був у метро.

– Ти застрягла в ліфті? – запитав Олег.

– Ну, так.- відповіла Яна. – А коли ліфт запрацював, я спустилася на третій поверх. Як ми й домовлялися. Тебе там немає. І ось я стою біля вашої квартири. Анна сказала, що ти прийшов із роботи і спиш.

Олег усе зрозумів.

– Чекай мене внизу, – відповів він.- Я підійду.

“Підступна інтриганка, – думав він про дружину, – так майстерно підробити чужий голос! Брехлива авантюристка. Бідна, нещасна Яна. Якби ти тільки знала, як мені тебе шкода”.

Дорогою до будинку Олег хотів дістати речі Яни зі сміттєвих контейнерів, але їх там уже не було. Він перерив увесь контейнер. Але так нічого і не знайшов. Тільки даремно вимазався не зрозуміло в чому. Бо і пуховик, і чоботи, всередині яких були колготки, забрали двоє громадян без певного місця проживання та реєстрації. Забрали майже відразу, щойно Олег їх викинув.

А коли Олег увійшов у під’їзд, Яна там була вже не одна. З нею був її чоловік. Його викликала Анна. Йому вона й віддала сумочку Яни.

КІНЕЦЬ.