14 років мого сімейного життя пройшли добре, у нас росте двоє дітей. Так вийшло, що з чоловіком ми спочатку були друзями, адже він зустрічався з моєю сестрою, потім з подругою, але нічого серйозного у них не було. Моя сестра сама була ініціатором розриву. А я його підтримувала. Ми могли з ним гуляти, довго розмовляти, в загальному, дуже розуміли один одного.

Ми одружилися, у нас народився син. І тоді я вперше прочитала його переписку з іншою жінкою. Вадим переконував мене, що для нього це нічого не означає, і я повірила.

Але через рік подібна ситуація знову повторилася. Але цього разу я побачила його в кафе з дівчиною. Чоловік знову почав переконувати мене, що я все неправильно зрозуміла, але цього разу я на це не повелася.

Заради дитини я простила, але після цього перестала вірити в любов. До того ж, ця ситуація підкосила мене повністю. До нас часто почала заходити моя сестра, могла ночувати, завжди була з нами і в будні і у вихідні, я могла піти спати, а вони могли довго сидіти розмовляти або піти в нічний магазин.

Потім я почала помічати, що у них змінюються відносини, вони були якісь загадкові, багато разів було, що ми були в одній компанії, потім дивним чином могла зникнути моя сестра і мій чоловік. Я не хотіла в це вірити, але сумніви закралися все ж і не дарма.

Якось мій чоловік пішов до своїх друзів посидіти поспілкуватися, а через якийсь час дзвонить моя племінниця і питає: «Моя мама не у вас?». І тут у мене складається пазл і я починаю її шукати по знайомих, але її телефон був відключений. Автоматом набираю телефон чоловіка, і він теж слухавку не бере.

Через якийсь час він все-таки взяв слухавку, але там була така глибока тиша, на питання: «Ти де?» почула тільки: «З друзями». Я попросила, щоб дав слухавку комусь із них, щоб я переконалася, що він каже правду, але він відповів, що не буде так ганьбитися.

Прийшов додому і нічого не пояснюючи, пішов спати. Я взяла його телефон і побачила, що вони з моєю сестрою часто зідзвонюються. Коли я його прямо запитала, що у нього з моєю сестрою, він сказав, щоб я перестала вигадувати нісенітниці. І я вирішила поїхати з дітьми до батьків.

Там прожила тиждень, він кілька разів приїжджав, але наша розмова ні до чого не приводила, він не міг мене переконати і заспокоїти. Минув час, в результаті я повернулася, але відносини і думки помінялися.

З сестрою доводиться бачитися, як-то у батьків я почала у неї випитувати, навіщо вона так часто дзвонила моєму чоловікові, в той момент зайшов мій чоловік і почав заступатися за неї: «Навіщо ти знову згадуєш».

Виходить, у них це в порядку речей, їм просто, а я зі своїми тарганами, мовляв доведи, нічого не було. А я не можу це забути, пройшло пів року, а у мене крім образи нічого не залишилося. Як тато він нормальний, працює, але мене не залишає думка піти від нього, тому що я постійно згадую про це. Виявляється, сестра мені заздрить, бо по фінансовому стану, ми значно вище за неї.

Що мені робити? Сама ніби й люблю його ще, сім’я, діти, але з’їдаю себе зсередини. Скільки ж потрібно часу, щоб це забути? І чи таке взагалі можливо забути?

КІНЕЦЬ.