— Марійко, я не впізнаю твій будинок і подвір’я — ахнула Ольга, яка вже місяць гостювала у матері і дуже здивувалася, коли зайшла до сусідки.

— Як бачиш, ми теж дещо можемо. Подобається? Мені теж. — задоволена Марія повела Ольгу до будинку. — Дивись. Он під машинку з біотуалетом місце виділене. Рами у вікнах поміняні — хвалилася господиня.

— І це ти все сама зробила? Сама ж скаржилася, що грошей немає — здивувалася Ольга.

— Та де там! Я цвях правильно прибити не можу. Це все Толик, мій чоловік за викликом. — розсміялася Марійка.

— Як це? — здивувалася Оля.

— А так. Якщо мені щось потрібно, дістаю телефон і дзвоню. Толикові, у мене там з дахом щось, чи дров наколоти треба. Він і приходить. Руки у нього золоті. — прищулилася жінка.

— І що? Все робить за дарма? Без грошей чи ще чогось? — фиркнула гостя.

— Він закоханий у мене. Тому і намагається мене підкорити. Думає, що я за нього заміж піду.

Ольга запитала:

— А ти що не хочеш? Сама кажеш, що чоловік він золотий, то чого зволікаєш? Тобі завжди якісь білоручки діставалися, то ж не втрачай свій шанс, подруго, довго не думай.

Марійка округлила очі.

— Він старший за мене на двадцять років, яке заміж? Та й на вигляд він не дуже. Мені з ним соромно буде по селу пройти. Е ні. Мені всього лише тридцять п’ять, я знайду собі кращого.

Ольга хмикнула.

— Ну-ну, дивись, бо інша помітить, що чоловік із золотими руками і зволікати не буде, а ти залишишся на бобах. Не забувай про дітей, їх у тебе четверо. Двійко хлопчаків підростає, їм чоловіче виховання потрібне.

Марія психанула:

— Досить мене вчити. Якщо тобі він сподобаєся, то забирай. Я плакати за ним точно не буду!

Ольга єхидно зауважила:

— Ну гляди ж, це ти сама сказала. Щоб потім не ображалася.

Ольга відтягнути не стала, на наступний день пішла. Зайшла на доглянуте подвір’я і відразу побачила господаря. Той під навісом, на верстаті стругав дошки.

— Здрастуйте, ви Анатолій? — запитала вона.

Він повернувся і вона побачила чоловіка з глибокими слідами на обличчі.

— Так, це я — підтвердив він.

Оля кокетувала.

— Маю до вас прохання, у мене на городі паркан завалився, ви не могли б його поправити?

—Чому б і ні. — відповів він. — Кажіть адресу, після обіду підійду. Ольга махнула рукою в бік.

— Та я сусідка Марійки, поруч живу.

— Я зрозумів. — сказав він.

Толя не обманув, підійшов після обіду. Походив, подивився і назвав ціну. Ольга обурилася:

— Цікаво. Моїй сусідці все забезкоштовно зробили, а мені за гроші?

Толик засміявся.

— А ти думала, що я задарма всім роблю?

Ольга кивнула.

— Ну так. Ні не правильно. Я подумала, що ви самотнім і красивим жінкам безкоштовно допомагаєте.

Чоловік не втримався від посмішки.

— А з чого такі висновки?

Ольга зовсім заплуталася і роздратовано сказала.

— От Марійка мені сказала, що ви закохані в неї, тому просто так їй усе робите.

Толик присів на лавку.

— У цьому вона має рацію. Я її люблю. Але не як жінку, а як свою дочку. Та вона і є моєю донькою, однак не знає про це. Ми з її матір’ю прожили разом зовсім недовго. Вона носила моє дитя від мене, але все одно пішла до іншого. Його і записала батьком. А я знаю, що вона моя, але розповідати їй про це не хочу. Незручно, та й соромно якось. Стільки років не згадував, а тут приїхав. Та вона й не повірить. Тому нехай все залишається так, як є. Ну надумаєш, приходь. — і важкою ходою пішов по вулиці.

Ольга терпіла до вечора. Знала, що їй довірили великий секрет, однак вона не змогла втриматися. Прийшла до Марійки і з порога випалила:

— Знаєш чому Толик безкоштовно тобі допомагає? — і зробила паузу. — Тому що він твій рідний батько. А ти, закохався, закохався.

Марія зблідла.

— Вигадуєш!

Ольга розсердилася.

— Ще чого, він сам мені все розповів.

Марійка притиснула долоні до обличчя.

— Мені мама щось подібне розповідала, але я їй не повірила. Думала, що вона перед тим, як піти вже сама не розуміє, що говорить. От зараз піду і все йому викажу. — Вона рішуче накинула хустку і побігла до односельця.

Ольга за нею. Подивитися таке, краще за будь-який серіал. Але по дорозі її, як на зло затримала баба Галя. Старенька питала її про матір. Коли Ольга нарешті дійшла до будинку Анатолія, відразу зрозуміла, що все пропустила. Чоловік вже обіймав заплакану Марійку і примовляв:

— Вибач, донечко. Вибач.

КІНЕЦЬ.