Я навіть і не думала, що стану сиротою у свої двадцять п’ять років. І це при живій матері!

Вона завжди мене недолюблювала. Напевно, це через мого біологічного батька, який покинув її ще до мого народження, а я, за її словами, була дуже схожа на нього.

Коли мені було років зо два, мама знайшла чоловіка. Я не можу називати його вітчимом, тому що він ставився до мене, як до рідної дочки, навіть коли у них з мамою народився син.

Можна сказати, я була татусевою донькою, тому що мама більше уваги приділяла моєму братові і вперто вдавала, що мені її увага не потрібна, тому що я вже доросла.

Я мала у всьому допомагати молодшому братові. Причому часом собі на шкоду. Наприклад, мама, як завжди, була чимось зайнята, а я мала робити з ним уроки. Це завжди було досить довго, адже я мала і своє домашнє завдання. Часто я не встигала його виконати, мені ставили погані оцінки, а за них прилітало від мами.

Найприкріше, що брат став ставитись до мене так само, як і мама, навіть незважаючи на те, що батько щоразу нагадував йому, що я сестра, а не прислуга.

Коли мені було приблизно шістнадцять, тато отримав у спадок велику квартиру. Мама пропонувала оформити її на брата, адже він хлопчик, йому потім ще дружину треба буде кудись привести, але все вийшло інакше. Натомість тато розміняв цю квартиру на дві менші.

– У мене є дочка і син, – пояснював він потім розлюченій мамі, – як я можу віддати все комусь одному?

За кілька днів вона з ним погодилася, але я відчувала, що це ще не кінець історії.

Я почала жити окремо, коли мені виповнилося вісімнадцять. Мені було важко вчитися і працювати одночасно, але я нарешті відчула себе людиною, а не прислугою чи тягарем. Тато іноді допомагав грошима, коли я особливо їх потребувала. Потай від мами, зрозуміло, адже та вважала, що коли вже я пішла, то повинна викручуватися сама.

Вона взагалі майже перестала спілкуватися зі мною. Її рідкісні дзвінки зазвичай зводилися до того, що мені час знайти хорошого чоловіка і вийти заміж. Навіщо їй був потрібний мій шлюб?

Минав час. Від батька я дізналася, що брат одружується. По зальоту, звичайно, але мама доводила мені, що з великого кохання. Мені було байдуже, якщо чесно. Він був уже повнолітній і міг робити все, що йому завгодно.

Незабаром після весілля брата я знайшла свою другу половинку. Мама, здається, була рада найбільше, а я не розуміла, до чого б це. Все стало зрозуміліше, коли вона сказала фразу:

– Ти, мабуть, скоро заміж вийдеш і до нього переїдеш?

Саме тоді я почала підозрювати, що вона має плани на мою квартиру. Напевно, вона дуже розлютилася, коли після нашого весілля чоловік переїхав до мене.

Ми не поспішали з дітьми. Хотіли спочатку купити велику домівку і відкласти грошей, щоб потім ми з малюком ні чого не потребували. Саме тому працювали не покладаючи рук кілька років, хапаючись за всі варіанти. Так ми назбирали досить велику суму, продали мою квартиру та купили будинок нашої мрії. Залишалося тільки відкласти гроші, і можна було думати про дитину.

Ось тут і з’явилася мати. Вона зателефонувала і почала хвалити мене.

– Ось ти молодець. Такий гарний та великий будинок купила. Я навіть і подумати не могла, мене насторожили ці промови і не дарма, адже вона продовжила, що ти подаруєш будинок молодшому братові. Саме на народження його другої дитини.

Я здивувалася. Невже вона серйозно думала, що ми з чоловіком просто так візьмемо і віддамо будинок, який купили так важко? Я твердо сказала їй, що не збираюся віддавати будинок сім’ї брата. У мене є своя сім’я взагалі-то.

– У вас ще немає дітей, вірно? Віддайте хату, а собі ще купите. Ви молоді, бездітні.

Я настільки здивувалася, що просто поклала слухавку. Стало так боляче. Я, звичайно, знала, що вона любить брата більше, але щоб так. Того вечора я багато плакала в плече чоловікові, розповідаючи про цю розмову.

– Чому твої батьки люблять мене більше, ніж моя мати? – це правда не вкладалася у моїй голові.

Я розповіла татові про цю розмову. Виявилося, що він знає. Пробував переконати маму, але вона залишилася за своєю думкою.

Чим ближче була дата пологів зовиці, тим активніше мені надзвонювала мама.

– Якщо ти не віддаси будинок до того, як у твого брата народиться друга дитина, можеш вважати, що в тебе більше немає матері.

Я так утомилася від цих розмов, що вкотре, коли вона почала розмову про будинок, сказала, що вона може забути, що в неї колись була дочка. Дім я не віддам нікому, адже в нього вкладено багато наших з чоловіком сил, і я не дозволю комусь це знецінювати.

Я відразу скинула виклик і заблокувала її номер. Мені стало так легко на душі, що не передати словами.

КІНЕЦЬ.