– Людмило, схаменися! Ти що придумала! У мене немає ніякої коханки! – почав виправдовуватися батько.

І в цей момент мама дістала лист і батько все зрозумів. Він зібрав речі і пішов але крикнувши:

– Та ти на себе подивися! На кого ти перетворилася. Тієї жінки, яку я любив вже немає. Ти ніхто. Тепер ти ніколи не будеш щаслива! А я ось буду! Повір мені! Вона красуня і зможе мене зробити щасливим! – з усмішкою кинув батько.

Але він помилився. Нам з мамою було добре без нього.

– Мамо, чому ти не вигнала його раніше. Адже він завжди кричав на тебе на мене. А хіба може людина, яка любить постійно бути незадоволеним і грубим. Чому ти все це терпіла? – намагалась домогтися відповіді я.

– Мені хотілося, щоб у тебе була сім’я, щоб ти не відчувала себе обділеною серед своїх однолітків. Ти знаєш, я виросла без батька і знаю про що кажу. Наш батько кинув нас, а тепер ти повторюєш цей же шлях і мені гірко – розплакавшись сказав мама.

– Людина народжена, щоб бути щасливою! А ми не були счастліви. І Ви не були щасливі. Ти ще зустрінеш свою любов. А за мене не турбуйся. Дивись – он які у мене кулачища – погрозила я своїми дитячими рученятами.

Мама засміялася і обняла мене.

Батько помилився, тому, що мама зможе бути щаслива і я з нею теж. Але до цього нам з нею довелося сьорбнути багато горя.

Справа в тому, що батько зовсім не допомагав нам. Навіть аліменти платив мінімальні. Спеціально зробив довідку про те, що зарплата маленька, щоб не платити по повній.

Мама кілька разів зверталася до нього.

– Це ти мене вигнала. Могли б жити як всі. І дочка не росла б без батька! Ти зробила свій вибір і тепер виплутуйся сама – різко відповів він мамі.

– Але, вона ні в чому не винна. Це ти зі мною розійшовся, але ж колишніх дітей не буває. Вона потребує тебе – благала мама.

– Послухай, Людмило, розмова закінчена. Мені більше нема чого сказати. Я прошу, щоб ти більше не шукала зустрічі зі мною.

Мама після цієї розмови не спала всю ніч, проридала в своїй кімнаті. Я не знала чим їй допомогти. Вона попросила дати їй час прийти в себе.

Вранці мама вже була зовсім іншою. Вона красиво одяглася, нафарбувалася, я прямо її не впізнала.

– Маришко! Ти пробач мені, донечко, що я вчора трохи розм’якла. Ми з тобою дві красуні і прорвемося. У мене є ти, а у тебе є я! Значить у нас все вийде! Але без твоєї допомоги я не впораюся. Ти повинна мені пообіцяти, що не підведеш мене з навчанням, а я не підведу тебе в іншому! – вона дуже серйозно і по-дорослому мені так сказала

– Мамо! Я даю слово, що я тебе не підведу! – відповіла я осмислюючи значення кожної літери.

Мама працювала дуже багато, але тим не менше вона завжди знаходила час, щоб ми були разом. Не дивлячись на те, що роботи було багато, вона виглядала дуже щасливою жінкою. Вона прямо розквітла.

Я теж її не підвела. Закінчила школу добре.

Мама заміж не вийшла. Сказала, що більше не хоче мати тривалі стосунки, хоча її багато разів кликали.

– Маринко, ну ти що! Мені так добре одній! Я вже майже бабуся, а ти мене заміж видати хочеш. – жартувала мама.

– Мамочко, я скоро поїду вчитися, а ти одна – Не вгамовувалася я! Але мама не хотіла й чути нічого.

З батьком я зустрілася вже коли мені було 26 років. Він попросив зустрічі через маму. А вона, добра душа, мене вмовила.

– Ти знаєш, що я не тримаю на тебе зла. Я до тебе взагалі нічого не відчуваю ні любові, ні ненависті, ні злоби. Нічого! Ти для мене просто стороння людина – відповіла я батькові при зустрічі.

– Я ж твій батько! Цього не заперечиш! – спробував натиснути на мене.

– Так, звісно. Я не заперечую, на відміну від тебе. Але ти нічого не знаєш про моє життя. Ти все пропустив, тому ти просто сторонній.

-Я можу допомогти тобі. У мене успішний бізнес і є фінансові можливості. Я хочу все виправити. Дозволь мені бути поруч, – благав він.

-А мене мама з дитинства навчила, що у сторонніх дядьків ніякої допомоги не брати і завжди розраховувати на себе – різко відповіла я і обірвала розмову.

Мама мене, звичайно ж лаяла, що я так вчинила в розмові з батьком. Але я не ставила за мету його покарати. Мені дійсно нічого було сказати цій людині. Ми прожили ціле життя без нього і зараз я не хочу його впускати в своє.

КІНЕЦЬ.