Чоловік у мене занадто м’який чоловік, що взагалі-то чудово, але досить часто виходить нашій родині боком. Особливо ми страждаємо через його сім’ю, яка буквально сіла йому на шию та ноги звісила. Постійно просять гроші, нібито у борг, але ще жодного разу не віддали

Чоловік у мене занадто м’який чоловік, що взагалі-то чудово, але досить часто виходить нашій родині боком. Особливо ми страждаємо через його сім’ю, яка буквально сіла йому на шию та ноги звісила. Постійно просять гроші, нібито у борг, але ще жодного разу не віддали.

Нашу ідею одружитися в сім’ї чоловіка, що складається з його мами та двох сестер, одразу прийняли холодно. Під час знайомства мене всіляко намагалися зачепити, але я робила вигляд що цього не помічаю, хоча внутрішньо була в шоку від такого прийому. Я ж нічого цим жінкам не зробила, з чого така ворожість. А потім до мене дійшла причина.

До того, як ми вирішили побратися, ми з чоловіком жили окремо. Він у своїх батьків, а я у своїх. Думок з’їхатися не було, у мене батьки дуже старомодні й просто не зрозуміли б такого співмешкання. У них за сценарієм спочатку весілля, а вже потім окреме життя.

Чоловік жив зі своєю сім’єю, де був основним джерелом фінансів. Хоча там усі працюють, але все одно основний тягар забезпечення сім’ї лягав саме на нього.
– Так повелося, коли тата не стало. Старша сестра тоді була одружена, молодша в школі навчалася, а мама хоч і працювала, але отримувала мало. Мені довелося стати на місце батька і тягнути сім’ю, – пояснював мені чоловік.

Коли ми одружилися, старша сестра вже розлучилася і разом з дитиною повернулася до матері, молодша навчалася в університеті на платному, а свекруха продовжувала працювати чи сторожем, чи вахтеркою, загалом, не сильно вона напружувалася.

З нашим весіллям з їхнього будинку витекло джерело фінансування. Чоловік ясно дав зрозуміти своїм родичкам, що готовий допомагати, але тягнути все у колишньому обсязі не зможе.

Не приховуватиму, я допомогла чоловікові прийняти таке рішення. Але й мій чоловік не дурень, чудово бачив, що відбувалося. Там три дорослі людини, яким під силу нормально працювати та самим себе забезпечувати. Просто вони не хочуть зайвий раз напружуватися.

Зрозумівши, що потік грошей закрився, родички вирішили діяти інакше. Тепер вони позичали гроші в борг. Привід для цього завжди був якимсь щирим.

То старша сестра прийде в гості ледве стримуючи сльози, а після питання, що з нею, почне плакати, що грошей немає, а дитині треба купити те, це, а то зовсім вже ходить, як жебрак, все зносив, з усього виріс.

– Колишньому ж начхати, він собі вже нову родину завів. Навіщо йому колишня дитина? А в мене зарплата така, що… – сумно махає вона рукою і продовжує ревти.

– От був би живий тато…

Згадка батька завжди пробиває чоловіка на якусь сентиментальність. Він позичає сестрі гроші, звичайно з терміном повернення “коли вийде”. Сестра присягає запевняє, що ось зараз дитину одягне-взує, а потім віддасть борг.

Потім молодша сестра є, і ніби між ділом починає скаржитися на відсутність грошей.

– Уся група їде закінчення сесії відзначати на базу відпочинку, а мені вдома сидіти, – журиться вона.

– У матері грошей не попросиш, ну, ти сам знаєш.

Почуваюся неповноцінною… От був би живий тато.
І знову – візьми грошей, потім віддаси, як будуть.

Ну і вишнею на тортик приходить свекруха, у якої зазвичай погано взагалі все – комуналку підняли, коліно прострілює, зуб болить, ліки дорожчають. І на все це, звичайно ж, потрібні гроші, яких вона не має. Знову та сама сумна вставка “ось був би живий чоловік” і потім присягаючись обіцяє повернути гроші.

Так триває вже третій рік. Тільки трохи змінюються репліки, наприклад, молодша сестра вже закінчила університет, але з роботою щось якось не поспішає, ниє, що нікуди не беруть, або пропонують якесь не таке місце, куди вона не піде, вона ж “себе не на смітнику знайшла”. Та й суми запитів варіюються ще, а решта залишається незмінною.

При цьому свекруха спокійно робить ремонт у квартирі, сестри їздять відпочивати, купують одяг, загалом живуть не за межею бідності.

Але про те, щоб віддати борг братові, хоч якийсь із багатьох тисяч, вони навіть не думають. А навіщо? Він не вимагає.

– Та ти бачиш, як вони живуть. Зараз віддадуть, а завтра прийдуть назад позичати. Гаразд, ми ж не голодуємо, а вони віддадуть, просто пізніше, – намагається виправдовувати їх чоловік.

А як вони мешкають? Місцями краще за нас. Я ось на морі не була чотири роки, а старша сестра щороку їздить, дитину возить. На які кошти? На кошти брата, тому що ми пам’ятаємо, що батькові там рівно на дитину, а сама вона не отримує стільки. А дитинку треба оздоровлювати як їй без моря?

Молодша в обновках завжди, а я пуховик все змінити не можу, але вже відверто час. Тому що чоловік знову своїм родичкам гроші у борг дав, а тепер нам самим би до зарплати дотягнути.

Ситуація відверто бісить, я від неї втомилася. Виходить, чоловік, як і раніше, утримує своїх родичок, просто тепер це називається по-іншому. Я ж так не хочу жити. Поставила чоловікові умову – ще хоч копійку дасть своїм сестрам чи матері, може збирати речі та йти до них. Виняток – проблеми зі здоров’ям, але тільки з офіційним медичним висновком. Подивимося, що з цього вийде.

КІНЕЦЬ.