Ми люди сільські. Чоловік тракторист, а я продавщиця у магазині. Зарплата у нас маленька, але у нас свій сад та город. Тож живемо.

Дочка наша поїхала до міста вчиться, та там і вийшла заміж. За молоду людину з багатої сім’ї. Свати подарували їм на весілля двокімнатну квартиру, неподалік своєї квартири.

Ми також допомагаємо дітям усім, що можемо. Але наша допомога не йде ні в яке порівняння за допомогою, яку вони надають сватами. Тиждень тому зателефонувала дочка, і попередила, що нас збираються відвідати зять із батьками.

Я відразу ж взялася за підготовку. Промила все та вся. Приготувала стільки їжі,

що можна було весілля зіграти. Потім кілька днів відходила від такого напруження. І ось гості приїхали. Та на такому автомобілі, що я ніколи не бачила.

Адже у нас у селі транспорт – це трактор чи “Лада”. А тут… Все село збіглося подивитися на гостей, що приїхали в такій машині.

Першим у будинок увійшов сват . У руках тримав букет квітів та торт. Такого букета мені ніхто не дарував. За ним зайшла сваха. У неї в руках також були подарунки. Зять, який знає наші порядки, попередив батьків, що необхідно роззутися.

– Роззуватися?

– Здивовано запитала сватя, але не стала пручатися. Взулася.

Запросила їх пройти вперед та сісти за стіл. Сподіваюся із частуванням не прогадала. Не пам’ятаю, щоб колись стільки їжі готувала. Чоловік зі сватом пили, їли говорили про своє.

А ми зі свахой про своє. Вона сказала, що подарунок (це про квартиру) був скромний. На мій подив пояснила, що та без ремонту.

Але ми скоро виправимо це недогляд, підбадьорила вона мене. Незабаром ми знайдемо дизайнера та влаштуємо там ремонт.

– Ви ж згодні, що батьки мають допомагати дітям?

– Запитала вона. Я на всі її слова лише кивала. Коли свати поїхали, я переказала чоловікові нашу зі свахою розмову. Сіли думати, як нам сплатити свою частку у ремонті. Крім кредuту, нам на думку нічого не спадає. І я тільки зараз усвідомила проблеми нерівних шлюбів…

КІНЕЦЬ.