П’ять років тому закінчила коледж, працюю у фармацевтичній компанії, добре заробляю та стала більш впевненою у собі. Нещодавно зателефонувала однокласниця Наташа і запропонувала зустрітися в кафе, сказала, що будуть ще Ганна та Олена, теж із нашого класу дівчинки.

Зустрілися, сидимо, обмінюємося новинами, розповідаємо кожна про себе, як робота, як сім’я, і тут вони сказали, що хочуть відзначати п’ятиріччя закінчення школи. Мені така їхня витівка не сподобалася, одразу згадалася класний керівник, завжди мною незадоволена, часто залишала мене після уроків займатися хімією, і я не хотіла б знову з нею зустрітися. Сказала, що я не прийду, зайнята на роботі.

Наталя відразу зрозуміла причину і сказала: «Це через Ольгу Сергіївну? Даремно, вона про тебе часто запитує і дуже задоволена, що тобі все-таки в житті знадобилася хімія».

Я не повірила, сказала, що не може такого бути, вона мене завжди не любила, постійно при всьому класі робила зауваження, завжди була незадоволена мною і не приховувала цього. Якось я через неї навіть просила батьків перевести мене в іншу школу, але з низки причин я так і залишилася у своїй.

Подруги сказали, що Ольга Сергіївна вже пенсіонерка, і вони часто до неї ходять відвідати, привітати зі святом, я навіть не знала про це, просто раділа, що шкільні роки вже позаду. Запропонували піти разом, але я довго не погоджувалася, боялася зустрітися зі своєю вчителькою, її розпитуваннями та спогадами. Але все ж таки вони мене вмовили.

Купивши букет квітів та торт, ми поїхали у гості до колишньої вчительки. Двері відчинила сама Ольга Сергіївна, дуже зраділа. Ми пили чай, вона почала розпитувати про всіх із нашого класу, всіх пам’ятала, за всіх раділа. Це вже не була та строга і всім незадоволена вчителька, і я вже трохи розслабилася і не шкодувала, що прийшла.

Ольга Сергіївна несподівано звернулася до мене: «Леся, що ти мовчиш увесь час, розкажи про себе, як справи, як робота?» Я запитала: «вас не дивує те, що я, не знаючи у школі хімії, обрала собі таку професію?».

«Зовсім ні, я, тому й залишала тобі після занять в кабінеті хімії, бо знала, що в тебе до цього предмета є здібності, тільки ти чомусь не хотіла цього помічати. Я дуже рада, що не помилилася».

Мені стало так легко, ніби я вирішила дуже складну проблему, яка давно не давала мені спокою. Ми ще довго розмовляли, розповіли про свої плани відзначити п’ятирічний ювілей та запросили Ольгу Сергіївну.

Вона схвалила наш план і запропонувала святкувати у неї. Я їхала додому і думала, що якби не ця зустріч, я так і не дізналася б, яка це дивовижна і добра людина.

КІНЕЦЬ.