Вихователі кажуть, що Кирило поводиться в садку добре, нормально спілкується з дітьми, не вередує, коли треба їсти чи лягати спати, як інші діти, але тоді в чому причина його не бажання йти в садок

Синові чотири з половиною роки, віддала в садок у два, бо треба було виходити на роботу. Переймалася, що не збережеться місце, та й якщо чесно, набридло бути домогосподаркою.

Мені не вистачало спілкування, та й грошей теж. Чоловік був проти, хотів, щоб я сама займалася дитиною, йому так було спокійніше.

Але тих грошей, що він заробляє, ледве вистачає на все потрібне. У мене ж хороша робота у компанії, і відповідно й зарплата, я бухгалтер.

Залишити дитину вдома нема з ким, на няню поки що немає грошей, бабусі з дідусями поки що теж працюють, не пенсіонери. Після деяких суперечок я все ж таки оформила дитину в садок, він швидко звик і до дітей, і до вихователів, що мене дуже тішило, а то я вже переживала, що він там не приживеться.

У подруги дочка старша за мого сина і весь час закочує істерики, щоб не йти в садок, боялася, що й на мене таке чекає. Нещодавно переїхали жити в інший район, вже у свою квартиру, і тут почалися проблеми.

Щоранку син починає із фрази: «не хочу в садок, там погано». Коли починаю докладно розпитувати, що конкретно погано, чи кривдять діти чи вихователі, відповідає, що ніхто не кривдить і хоч у садочку йому все подобається, але туди він не піде.

Вихователі кажуть, що Кирило поводиться в садку добре, нормально спілкується з дітьми, не вередує, коли треба їсти чи лягати спати, як інші діти. Але тоді в чому причина його не бажання йти в садок?

Чоловік відразу прийняв бік дитини і сказав, що не треба було рано віддавати його туди, і що в мене така спеціальність, що за бажання я можу працювати вдома. Зараз, послухавшись поради чоловіка, працюю вдома і веду кілька підприємств.

Втомлююсь так, що іноді зриваюся на сина, потім починаю його шкодувати і просити вибачення. З дитиною не можу зосередитися на роботі, то йому їсти хочеться, то нудно, то ниє на вулицю йти.

А ще треба й дім у порядок привести та обід приготувати вчасно, ще й чоловік нещодавно сказав, коли поскаржилася, що не висипаюся: «Так ти тепер на роботу не ходиш, у тебе багато вільного часу». Як я шкодую, що пішла на поводу у сина та чоловіка і звільнилася з роботи.

КІНЕЦЬ.