Іноді здається мені, що я, напевно, таки дуже відстала від життя – не тямлю нічого в сучасних звичаях. Здається я образила невістку, довго не хотіла з нею спілкуватися після нашого візиту до неї, а зараз навіть не знаю – може вибачитися перед нею, можливо я неправа таки була?

Думки серед наших з чоловіком друзів та знайомих розділилися зовсім, ось і хочу на ваш розсуд розповісти свою власну історію: можливо, ми дійсно не праві? Але все ж якийсь внутрішній голос мені підказує, що права саме я і я таки дотримуюся саме цієї думки.

З чоловіком ми давно живемо в своєму власному будинку, на околиці зовсім невеличкого міста.

Наш будинок – це будинок наших родичів та друзів, образно кажучи.

В ньому є спеціальна гостьова кімната, а якщо приїжджає багато народу в наш будинок на чергове свято, ми можемо і свою спальню віддати, влітку з чоловіком постелити собі на веранді на розкладачках, взимку – на просторому горищі старе ліжко стоїть.

У всякому разі, ми там спали, коли молодші були, зараз нам з ним обом за 60 років, та й гостей тепер не так багато. Але якщо раптом приїдуть, ми з великою радістю та щирістю надамо всім затишний нічліг.

У нас з чоловіком є двоє синів. Молодший живе недалеко від нас, приїжджає до нас з родиною, допомагає в усьому.

А старший наш син давно поїхав в столицю, займається бізнесом, у нього там двокімнатна квартира, дружина та син.

Вони два рази гостювали у нас, і, звичайно ж, були прийняті по-королівськи: найкраща кімната для них, ліжко на перинах, сніданок на веранді, все як годиться. Тільки ось з невісткою щось спільної мови ми знайти не могли, на мій превеликий жаль.

Вона називала наш район селом, хоч це і не село, а околиця невеличкого міста.

Невістці моїй майже зовсім нічого не подобалося, ображалася на нашого сина, що вони не на відпочинок якийсь поїхали, а тут час свій так погано проводять. Їй не зрозуміти, що ми, взагалі батьки її чоловіка, і це візит до нас в першу чергу, як до батьків, а не просто відпустка. Що це наш син і ми хотіли його побачити, а він – нас.

І ось минулої осені ми вирішили приїхати до них в гості, ніколи ще не були в них вдома.

Ми з чоловіком відразу зібралися, сіли в поїзд і приїхали, заздалегідь попередивши, що їдемо на тиждень. Прибули до них в 5-ій годині вечора.

Приємно так було все – стіл накритий, посиділи, поговорили добре між собою. Ніби як пора спати лягати, але куди – не зрозуміємо.

А дружина мого сина каже, що спити у них немає де, нам усім буде незручно, тому вони для нас на декілька днів проплатили кімнату в готелі і наш син туди відвезе.

Я не з першого разу змогла зрозуміти, що невістка має на увазі, адже ми рідні люди. Я людина не горда і мій чоловік – дуже простий, ми могли б і на підлозі лягти, якби нам постелили. Для мене це нормально у рідних людей.

Ми все життя небагаті були, а родину мали велику. Часто гостювати їздили один до одного в гості, спокійно собі спали на підлозі і ніхто нікому не заважав. Навпаки – то такі щасливі і радісні часи для мене були. Зараз з такою ностальгією пригадую ті роки.

Та невістка сказала, що вони вже ту кімнату оплатили для нас, тому відмовлятися вже немає сернсу.

Ми поїхали, син нас сам повіз, не будемо ми ж з невісткою своєю сперечатися. Бачу, що синові перед нами не зручно, сумний, але нічого на цю тему навіть не говорить.

Ми з чоловіком дуже засмутилися, переночували в тому готелі, а на ранок поїхали додому, хоча гостювати в сина ми збиралися 3 дні.

Вже коли додому ми з батьком приїхали, син мені подзвонив, мовляв, ми дуже негарно вчинили, він по нас приїхав в готель, а нас там немає, каже, що могли б його опередити, що повернулися, щоб він не витрачався на бензин. Ще й за готель гроші пропадуть, бо оплачено було 3 ночі за нас, а ми не будемо там ночувати.

Син сказав, що невістка дуже незадоволена, мовляв, нормальні люди так не роблять.

Мені так прикро стало на душі від його слів, я сказала, що поверну їм ці гроші, якщо справа в цьому.

Син кинув телефон і після того мені жодного разу не подзвонив. Я добре знаю, що це невістка його так налаштувала.

Але хіба ми з батьком вчинили щось не так?

КІНЕЦЬ.