Захар переступив поріг своєї квартири і відразу вловив запах знайомих парфумів.

Він окинув поглядом коридор і, переконавшись, що сестри дружини в будинку немає, пройшов на кухню.

Віолетта сиділа за столом із чашкою чаю і з захопленим виглядом клацала щось в телефоні.

– У нас знову була Діана? – стримано поцікавився Захар.

– Ні.

– Я відчув її парфуми, – з осудом промовив чоловік, упіймавши дружину на обмані.

– Так, була, що в цьому такого? – Розвела руками Віолетта. – Не розумію, чому ти проти?

– Тому що після кожного її візиту у нас у холодильнику стає менше продуктів, – обурився Захар і сів на стілець навпроти дружини. – Коли ти припиниш утримувати її лінивого чоловіка та дітей?

– Їм тяжко, як ти не можеш зрозуміти? – Жінка, жестикулюючи руками, схопилася з місця.

– Треба було сто разів подумати, перш ніж народжувати трьох дітей, – пробурчав чоловік. – До того ж, як пам’ятаю, нещодавно вони їздили на відпочинок. Ми собі такого дозволити не можемо.

– Їздили, і що? Людям теж треба відпочити, – заступалася за молодшу сестру Віолетта.

– Ти даєш їй гроші? – вирішив остаточно з’ясувати Захар.

– Раз чи два давала, – знизала плечима жінка і відвела погляд убік.

Їй було трохи соромно дивитися чоловікові у вічі, оскільки вона його явно обманювала.

Раз на тиждень Віолетта стабільно переказувала молодшій сестрі по півтори тисячі гривень.

Вона чудово бачила, що у Діани щомісяця новий манікюр та зачіска, але вважала своїм обов’язком їй допомогти.

– Закінчуй з цією допомогою! Я проти! Чуєш? – проскреготів зубами чоловік.

– Вона моя сестра…

– Якщо ти забула, у мене теж є сестра та брат, але я їм не допомагаю, бо не зобов’язаний це робити!

– Хто винен, що ти така людина? – Закотила очі Віолетта.

– Якщо я допомагатиму своїм, нам не буде на що жити! – Захар намагався достукатись до дружини, але вона, здавалося, його зовсім не чула.

– Я тебе зрозуміла, – пробурчала жінка, і чоловік помітив, що на якийсь час розмови про сестру і сама вона зникла з поля зору.

За два тижні до нового року пара вирішила купити продукти до майбутніх свят.

Вирішили взяти більше м’яса, риби, цукерок, консервів і те, що повільно псується.

Проте за кілька днів Захару здалося, що всього, щоб було куплено, стало значно менше.

– Ти знову забрала своїй сестрі наші продукти? – скрипучи зубами, спитав він у дружини.

– Ні!

– Говори правду! Невже ти думаєш, що я не можу на око визначити, що в пакетах всього  зменшилося? – невдоволено процідив чоловік, якому набридло, що Віолетта намагається вивернутися.

– Так, відвезла! Я вважаю, що маю на це право, бо це наші спільні гроші і зі своєю частиною я можу робити все, що завгодно! – гордо заявила жінка і гордовито підняла вгору ніс.

– Найголовніше у твоїй фразі, що куплено все на спільніі гроші! Якщо на те пішло, то давай рахувати, хто і скільки вклав! Ти вчинила, підло, тишком-нишком забрала з дому продукти і відвезла їх! – обурення вирувало усередині Захара.

Він схопив зі столу ключі і вибіг із квартири з наміром забрати у Діани все, що їй забрала Віолетта.

Діана, здавалося, не чекала такої каверзи, тому без жодної задньої думки відчинила двері Захару.

Він, не вітаючись, пройшов у квартиру і поліз у холодильник. Побачивши м’ясо та рибу, чоловік почав розсовувати все по пакетах.

– Я забираю своє! – грізно промовив Захар, випередивши всі питання Діани. – Де цукерки?

– Залиш хоча б їх. Невже тобі шкода для своїх племінників? – Почала просити жінка, але чоловік був безжальний.

Він став безладно лазити по шафах і в одному з них знайшов великий пакет із цукерками.

Забравши все, що дала Діані дружина, чоловік із невдоволеним виглядом вирушив додому.

Віолетта, побачивши продукти, одразу зрозуміла, що Захар їздив до сестри і осоромив і себе, і її.

Кілька днів жінка ігнорувала чоловіка, поки він нарешті не вибачився перед нею.

– Вибач, я, звичайно, переборщив, але вважаю неправильним утримувати сім’ю твоєї сестри. Так, ти можеш їй щось подарувати на свято, але робити це постійно – перебір!

– Мабуть, ти маєш рацію, але я не могла їй відмовити. До того ж, чесно кажучи, я допомагаю Діані вже кілька років, – винно сказала Віолетта. – Однак те, що ти зробив, також неправильне. Мені так соромно перед сестрою за твою поведінку, що я не відповідаю на її дзвінки.

– Так, напевно, мені варто перед нею вибачитись. Господарювати в її будинку і нишпорити по шафах я не мав жодного права, – усвідомивши свою помилку, сказав Захар.

Того ж вечора чоловік з’їздив до Діани з вибаченнями. З того, що він забрав, Захар повернув лише пакет із цукерками.

– Хочу вибачитися. Я не повинен був так поводитися. Однак я вважаю, що ми не зобов’язані годувати твою сім’ю, тоді як твій чоловік пролежує диван, – сказав чоловік.

– Якщо вам є чим поділитися, то чому б це не зробити, – невдоволено заперечила Діана.

Вона, здавалося, не особливо оцінила щирі вибачення і шляхетний вчинок зятя.

Захар зрозумів, що розмовляти з жінкою більше нема про що, і повернувся додому, де на нього вже чекала дружина.

– Діана поскаржилася, що син зламав планшет, а без нього вони, як без рук, – жалібно промовила Віолетта. – Можна я переведу їй три тисячі? Ти бачиш, я раджуся з тобою, а не нишком перекидаю?

Чоловік затулив обличчя руками, розуміючи, що дружина просто не розуміє його і не хоче чути.

– Відтепер кожен з нас матиме свій бюджет, – промовив він, бажаючи провчити Віолетту.

За два місяці Захар з радістю зрозумів, що йому вдалося це зробити. Дружина повідомила, що Діана звинуватила її в жадібності через те, що вона зменшила їй допомогу.

КІНЕЦЬ.