Шість років тому, коли ми познайомилися з чоловіком, він жив на орендованій квартирі. Я переїхала до нього і з того моменту ми оплачували оренду разом.

Потім було весілля та поява дитини. І коли я виношувала другу дитину, то порушила питання про своє житло.

Мені, звичайно, подобалася наша квартира, але думки про те, що колись нам доведеться з’їхати, мене не покидали.

Тоді я почала вмовляти чоловіка взяти квартиру в іпотеку. Чоловік був категорично проти, аргументуючи тим, що вже багато років ми живемо тут і виганяти нас ніхто не планує.

Тоді я оформила на себе іпотеку. Робота у мене віддалена, але постійна і з добрим заробітком.

Тому для мене було логічніше платити щомісяця за свою квартиру, аніж за орендовану.

Оформивши документи й вибравши потрібний варіант, я приходжу і розповідаю про все чоловікові.

– Ти що, хвора? Яка квартира, яка іпотека? У нас і так є квартира, нам за неї ще платити й платити! – кричав чоловік, кидаючи на всі боки документи.

– Де у нас квартира? Ми живемо в чужій та ще й з дітьми. Я не хочу потім раптово на вулиці залишитися, – відповіла я, намагаючись стримувати емоції.

– Дурна ти! Це моя квартира. Я її 7 років тому в іпотеку купив і весь цей час ми гроші за неї віддавали, а не за оренду, – випалив чоловік.

Тоді мої очі розширилися до розміру блюдця. За 6 років спільного життя чоловік жодного разу не сказав, що це його квартира. Навпаки, щомісяця він охоче брав 50% “на оплату оренди”.

А я навіть не підозрювала, що таке може бути. Тепер ми з чоловіком у сварці. Адже не дуже приємно, коли тебе обманюють всі 6 років.

КІНЕЦЬ.