Катя пантерою бігала з одного кута кімнати до іншого. Кімната була невелика, але й Катя габаритами не величка, тому в неї виходило саме бігати, а не просто стрибати від стіни до стіни.

Володя, який уважно стежив за метаннями дружини останні десять хвилин, старанно проводжав її силует спочатку очима, а потім, боячись заробити косоокість, почав крутити головою, за що дуже швидко поплатився.

Шия, що не звикла до такої інтенсивної експлуатації, чимось клацнула і заклинила, більше голова Вови не крутилася в жодну зі сторін.

І одразу Вові стало якось не до метань дружини. Хоча її поведінка і вселяла Вові певні побоювання, але не тепер. Тепер Вова, прикусивши губу, намагався якось перестати постійно дивитись праворуч, тим більше в тій стороні була тільки стіна.

– Краще б в інший бік заклинило, там хоча б телевізор, – бубонів про себе Вова, намагаючись пальцями розім’яти м’язи, що ніби задеревеніли й напружилися.

Саме через це зосереджене заняття Вова і пропустив початок монологу своєї дружини. Тільки відчутний тичок у плече змусив Вову припинити мацати себе за шию.

– Ти взагалі чуєш, що я тобі говорю! – Нахмурена Катя виникла в полі зору і вперла руки в боки.

Вова лише покаянно зітхнув, сумно дивлячись на дружину з незручного становища. Хоча навряд чи для нього хоч якесь становище було б зручним.

– Отже, так! Досить вечорами просиджувати перед телевізором, завтра підемо в театр, – винесла вердикт Катя, вирішивши, що немає сенсу повторювати чоловікові передісторію таких своїх висновків.

Вова видихнув. Він вже налаштувався на якісь муки єгипетські, чергову дієту чи приїзд тещі, а тут якийсь там театр. Вова знизав плечем, треба – сходимо.

– Ти в мене найкращий! – радісно вигукнула Катя, схопила чоловіка за голову і різко смикнула, потім розцілувала чоловіка, що корчив гримаси, і кинулась комусь дзвонити.

У Вови дзвеніло у вухах і на очах блищали сльози, але це зовсім не через радість від культурного дозвілля або припливу ніжності дружини. Просто від ривка Каті Вові стало так боляче, що перед очима попливли чорні кола. Проте начебто шия почала трохи рухатися. Немає лиха без добра.

Наступного дня Вова вже й думати забув про похід до театру. Вранці у нього все ще були проблеми з поворотом голови, він усе ще дивився трохи вбік, а на роботі його завалило лавиною важливих і термінових справ, термін виконання яких минув ще вчора.

Вова їхав додому і мріяв, як зараз повечеряє й угніздиться на затишному дивані, а під бік йому підкотиться Катя, подивляться якусь комедію разом.

Те, що його планам не збутися, Вова зрозумів ще в коридорі. Катя носилася по квартирі та створювала паніку, нервуючи казала, що так вони точно скрізь запізняться і нікуди не встигнуть, культури їм не бачити, як своїх вух.

Отут і наринули спогади про вчорашній вечір і про обіцянку дружині сходити з нею до театру. Від цих спогадів Вова глухо застогнав і навіть думав вислизнути з дому, але він вже був помічений і відправлений приміряти костюм, про існування якого він вже сто разів забув.

Костюм займав у шафі місце з часів їх з Катею весілля, надівався вкрай рідко, зазвичай на чиєсь весілля чи похорон. Тепер ось у театр ще його вигуляти спроможеться.

Костюмчик сидів туго, що додало чорних фарб в і без того не райдужний настрій Вови. Застебнути його так і не зміг, та й руки до кінця не опускалися. Ще й штани були тісні, здавалося, що ще трохи й підступна тканина не втримає в собі всю пишність Вовиних форм.

Катя обвела похмурого чоловіка задумливим поглядом, але переодягнутися у щось вільніше не дозволила. Іншого костюма в нього все одно не було, а йти до театру в джинсах неможливо.

– Присядь, – розпорядилася Катя, уважно стежачи за цілісністю костюма. У Вови майнула шалена ідейка, що якщо зараз костюм розійдеться, то вони нікуди не підуть, і він щосили сподівався, що погладшав достатньо для цієї диверсії.

Але костюм, щоб йому було порожньо, з честю витримав це нелегке випробування. Тканина натяглася, але ніде не тріснула. Цей результат цілком задовольнив Катю, а на скарги Вови, що йому дихати нічим, він отримав відповідь, що жерти треба менше, життя минає і часу чекати, коли Вова схудне, у них просто немає.

Сама Катя влізла на незвичні підбори, начесала зачіску і була готова просочуватися випромінюванням культури, чого б їй це не вартувало.

До театру було вирішено їхати на таксі, тому що скакати по бруківці на підборах Катя була не готова, а Вова вважав за краще не робити надто широкі кроки, щоби не провокувати штани на саморозпад.

У театрі вже зібралося чимало народу, хтось стояв у черзі до туалету, хтось у буфет, а хтось намагався встигнути скрізь.

Вова озирнувся, наскільки дозволяла його шия, що погано працює. Навколо всього кілька людей були в костюмах, а решта цілком спокійно ходили храмом культури в джинсах і сорочках.

Вова повернувся, як баштовий кран, усім корпусом до дружини, яка змусила його втиснутися в цей тісний костюм. Та вважала за краще не помічати погляду чоловіка що спопеляв її.

– Може, в буфет заглянемо? – Запропонувала Катя, старанно не дивлячись на чоловіка.

– Мені нема куди їсти, – пробубонів він і рішуче пішов до входу в зал.

Вигляд у нього був ще той. Огрядний чоловік, обтягнутий костюмом, як рукавичка, зі злегка розчепіреними руками та трохи повернутою вправо головою, дрібними кроками біг у бік входу в зал, наче хотів узяти його на абордаж. Вові здавалося, що на нього всі дивляться, тому йому хотілося, щоб усе вже почалося й закінчилося як скоріше.

Діставшись до свого місця, Вова спробував якось зручніше влаштуватися, але там заважав у плечах костюм, тут ремінь, що впивається в живіт, ще й голова не поверталася, як треба. Ще й Катя на нього шикала, щоб він перестав вже возитися.

Вистава почалася, і тут з’ясувалося, що дивитися їм належало балет, в якому Вова не розумів нічого, як, втім і Катя, але вона продовжувала зосереджено дивитися на сцену, поки Вова скоса свердлив її поглядом.

Постановка здавалася Вові нудною, він не розумів того, що відбувається, а ще в нього затекло те місце, де так туго натягалися штани. А Вова навіть повозитися на своє задоволення не міг, побоюючись, що такого натиску тканина може не пережити, і хоча труси на Вові були красиві, демонструвати їх поважній публіці йому не хотілося б.

Вова рахував хвилини до закінчення цієї тортури, але потім раптом згадав, що гадки не має, скільки це все триває. Хотів спитати у Каті, повернувся до дружини та мало не заволав від обурення. Катя нахабно спала, зовсім ігноруючи те, що відбувається на сцені.

Вова мстиво тицьнув дружину в бік, від чого та стрепенулась і озирнулася довкола. Потім грізно зиркнула на чоловіка і прийняла зацікавлений вигляд.

До кінця вистави Вові ще два рази довелося штовхати дружину, а то вона навіть посапувати та клювати носом почала. Сам Вова теж би, напевно, заснув, але надто багато в нього було проблем: скрізь давило, скрізь було незручно.

Коли все закінчилося, Катя з Вовою намагалися плескати голосніше за всіх. Вова справді був щасливий, у нього навіть сльози на очі навернулися.

– Ого, як він перейнявся виставою, – подумала про себе Катя, глянувши на чоловіка зовсім іншими очима. І їй стало навіть трохи соромно за себе: вона-то навіть заснути примудрилася, безкультурна!

Але найвищий пік блаженства Вова відчув вже вдома, коли зміг нарешті скинути ненависний костюм, вдихнути на повні груди, не побоюючись наслідків і розвалитися на дивані в зручній позі.

Катя відчувала схожі почуття. Від зачіски дико свербіла голова, а туфлі ще дорогою туди перетворилися на тортури. Так що вона із задоволенням їх скинула, прийняла душ та розвалилася поруч із блаженним чоловіком. Все-таки щось у цьому культурному дозвіллі однозначно є, давно їй не було так добре.

КІНЕЦЬ.