Ми з чоловіком одружені більше п’яти років. Все більш менш у нас добре. Після народження дитини вирішили поміняти мою однушку на двушку – все ж дитині в недалекому майбутньому потрібна своя кімната, та й у нас повинен бути свій острівець усамітнення.

Квартиру, природно, взяли в іпотеку, але власник один – я. Хоча, по суті, це тільки номінально, адже житло придбано в шлюбі, а значить в разі чого ділиться навпіл.

Так, я знаю, що можна виділити мій вклад від дошлюбної квартири, а решту поділити, але все одно доведеться «пиляти» квартиру.

Ми про це взагалі не думали до останнього часу. Навіть гадки не мали про розлучення. Але в останні півроку, як зараз можна говорити, «щось пішло не так». Чи то ми трохи втомилися одне від одного, то чи побут, кредит і проблеми затягнули.

Схоже, своїми міркуваннями, що у нас не все гладко, чоловік поділився зі своєю мамою. Може і з добрими намірами, щоб отримати мудру жіночу пораду, але вийшло все зовсім навпаки.

Днями свекруха вирішила приїхати до нас на вечерю. Це було досить дивно, тому що зазвичай ми зустрічаємося у вихідні пару раз на місяць, або самі приїжджаємо до неї з дитиною, або вона до нас, якщо їй зручно. Ну, думаю, добре. Приготую вечерю, поспілкується з онукою.

У призначений день Анна Михайлівна приїхала до нас раніше, чоловіка ще вдома не було. Я саме поралася на кухні з вечерею, робила останні приготування. Навіть не поспілкувавшись з онукою, свекруха зайшла на кухню і зачинила за собою двері.

– Настю, нам потрібно серйозно поговорити. Я знаю, що у вас з Сергієм не все гладко. І я тут подумала, що в разі розлучення ти мого хлопчика обберешся по повній.

Я мало не поперхнулася мінералкою від такої заяви.

– По-перше, з чого ви взяли, що ми збираємося розлучатися? А по-друге, при чому тут наше з ним майно? Ми вже давно все обговорили з ним на крайній випадок.

– Ні, так справа не піде. Знаю я вас – нинішніх молодих. Готові піти на все, щоб залишити майно собі. Тому я вирішила, що цю квартиру вам час вже зараз поділити на всякий випадок. Відпиши моєму синові половину квартири, щоб він залишився з житлом, якщо що.

Від такого нахабства у мене просто щелепа відвисла.

– Тобто вас в принципі не бентежить, що 50 відсотків цієї квартири коштувала моя стара однокімнатна, а іпотеку після виходу з декрету платила зі свого додаткового доходу?

– Все, що в шлюбі, спільне, – наполягала свекруха.

– А ви зі своїм сином цю тему взагалі обговорювали?

– Ні, йому взагалі нічого вникати в такі речі. Я і сама можу розрулити все.

– Значить так, з вами я цю тему обговорювати не буду. Ми з чоловіком самі розберемося, що і як нам робити. І спасибі, що ви про мене такої «хорошої» думки виявилися. Більше я розмовляти не хочу. Можете, звичайно, дочекатися сина, але я з вашого дозволу вас покину.

Я пішла в кімнату до дитини, а через п’ять хвилин почула, як грюкнули вхідні двері. Чоловік приїхав додому тільки через годину і був вкрай здивований відсутністю мами.

Опустивши емоції, я розповіла про розмову. Чоловік відповів, що нічого про це не знає і ніяких подібних тем з матір’ю не обговорював. І пообіцяв серйозно поговорити з нею і припинити подібні витівки в майбутньому.

Я ще довго не могла заспокоїтися. З одного боку, напевно варто було поговорити не так імпульсивно, можливо, я сказала щось зайве, але з іншого, я вважаю за краще відразу ставити таких людей на місці, навіть якщо вони і родичі.

А що думаєте вu?

КІНЕЦЬ.