Чоловік зізнався, що покохав іншу. Але вирішив залишитись зі мною. А я живу з цим болем і намагаюся не показувати, як мені погано. Я його люблю і боюся втратити, але не вірю, що наші стосунки будуть колишніми.

Андрій довго і красиво доглядав мене, і я була впевнена, що ця людина не зможе мене зрадити. Ми разом прожили вісім років. Мені здавалося, що в нас ідеальна сім’я.

Люблячий і дбайливий чоловік, доньку обожнює. Разом проводили вихідні, їздили у відпустку. Наші стосунки будувалися на довірі, і я думала, що ми не маємо секретів один від одного.

Я не одразу зрозуміла, що щось не так. Андрій, як і раніше, був ніжним і дбайливим. Але іноді почав ненадовго затримуватися після роботи і повертався з легким запахом перегару. “З друзями випив, зміна була важка” – пояснював він.

Потім він почав йти до іншої кімнати, щоб поговорити по телефону. І телефон почав у кишені носити, хоч раніше Андрій весь час кидав телефон, а потім шукав, де його залишив. Я не надавала цьому жодного значення, поки не зайшла до кімнати, де розмовляв чоловік, і почула уривок фрази: «Катюша, не хвилюйся, я все вирішу».

Звичайно відразу виникли питання. Хто така Катюша і що ти збираєшся вирішувати?

– Це Катя з роботи, ми з нею в одній зміні працюємо, у нас уже весь процес налагоджений, а її хочуть в іншу зміну перевести. Вона засмутилася, а я її втішав, ось і назвав Катюшею. Ти що ревнуєш? У неї троє дітей, навіщо мені вона? – заспокоїв мене Андрій.

Начебто нічого страшного не сталося, але мене почали терзати невиразні сумніви. Відразу згадала всі його розмови в іншій кімнаті, захований телефон. Я намагалася відганяти погані думки, але на душі було неспокійно.

Дуже нервувала, коли Андрій йшов з дому чи затримувався на роботі. Але щодо нього до мене нічого не змінювалося. І я вже навіть почала думати, що сама себе накручую через дрібниці.

Через кілька днів після тієї розмови Андрій подзвонив мені після роботи і попередив, що затримається на годину-другу. Сказав, що отримали велике замовлення та хочуть з хлопцями відзначити. І заспокоїв, що жінок із ними не буде.

Андрій не з’явився за дві години, не було його і за чотири. Дочку настав час спати укладати, а вона звикла, що тато її повинен поцілувати перед сном і почала нити, щоб я йому подзвонила. Я теж уже нервувала. Мало що могло сталося. Набрала йому і почула в трубці нетверезий жіночий голос: «Андрію, годі балакати, йди до нас».

Я не могла повірити. Ми з чоловіком знайомі десять років, і він жодного разу мене навіть у дрібниці не обдурив. А тут таке. А сам сказав, що жінок не буде. Адже я не питала про це. Напевно, є що приховувати, якщо вирішив заздалегідь заспокоїти.

Я ледве дочекалася доки він повернувся, хотіла відразу все з’ясувати. Але він був в такому стані, що навряд чи розмова вийшла б. Він навіть телефон забув сховати. Я хотіла дізнатися, що в ньому, чому Андрій став його весь час носити із собою, але довго не наважувалася взяти його до рук. Мені було страшно пізнати правду.

У листуванні з Катюшею не було жодного натяку на фізичну зраду. Але все говорило про те, що Андрій дуже тепло до неї ставиться, і вони багато часу на роботі проводять разом. Він знає подробиці про її дітей, цікавиться чи одужала її собака, чи не промокла вона під дощем. Не треба мати якихось особливих здібностей, щоб зрозуміти, що мій чоловік має почуття до цієї Каті.

Я так і просиділа до ранку з телефоном. Я то плакала, то сердилась, то дивилася на сплячого Андрія, і мені хотілося негайно його розбудити і вимагати пояснень. Я розуміла, що нам треба терміново поговорити, але вирішила відкласти розмову на вечір. За цей час мої думки та емоції вщухли, і я чесно зізналася, що вчора брала його телефон і все знаю про Катю.

– Якщо ти її любиш, я не хочу тебе силоміць утримувати. Збирай речі та йди до неї.

Андрій зізнався, що дуже заплутався. Він, як і раніше, дуже любить мене і в той же час любить Катю. І не знає, що робити. І уточнив, що він мені не зраджував.

І хоча я вже все сама зрозуміла, мені хотілося кричати та бити посуд. І втрималася лише тому, що у сусідній кімнаті була донька. Ми сиділи мовчали, а потім я зробила те, на що не кожна жінка зважилася б.

Я йому запропонувала піти пожити з нею. Місяць. І зрозуміти, з ким із нас йому краще. І за місяць ухвалити рішення. Тільки вибрати одну з нас, а про іншу забути. На роздуми дала тиждень. Мені дуже непросто далося це рішення. Але я думала, що так буде чесно та правильно.

Відносини стали у нас натягнутими, ми жили, як сусіди. Я вже шкодувала про свою пропозицію. На четвертий день Андрій мені сказав, що хоче залишитися зі мною і додав, що у Каті в суботу ювілей він хоче зробити їй прощальний подарунок на згадку. Розкішний чайний сервіз ми вибирали разом.

Андрій перевівся в іншу зміну, тепер вони з Катею не бачаться. Дзвінки та повідомлення припинилися. Після роботи чоловік поспішає додому. Начебто все налагоджується. Але я не вірю, що так просто можна розлюбити людину. І тихенько плачу ночами. І ще дуже боюся, що та ідеальна сім’я залишилася у минулому. Я більше не довіряю Андрієві. Не знаю, чи все зможу забути.

КІНЕЦЬ.