Вже сто разів пошкодувала, що взагалі погодилася возити свекруху на роботу та з роботи. Людина взагалі цінує доброго себе ставлення, сприймає як належне, ще й незадоволена вічно.

А я не зобов’язана її возити, та й таким бажанням не горіла, згадуючи, як вона “допомагала” мені в декреті. Але чоловік попросив, сама свекруха нила, а я людина відходлива.

У декреті свекруха прийшла допомогти з малюком разів п’ять за три роки. Хоча живемо ми через три будинки. Але в мами чоловіка завжди знаходилися відмовки, та такі, що по них відразу ставало зрозуміло, що це саме відмазки.

Зрозуміло, що вона і не зобов’язана допомагати з онуком, вона свою дитину виростила, але від цього не стає менш неприємно.

То вона себе п’ятою в груди б’є, що вона допомагатиме будь-якої миті, тільки подзвони, то знаходить найбезглуздіші відмазки, хоча я не зловживала проханнями.

Але зараз у нас новий скандал, цього разу через те, що я відмовляюся возити свекруху, хоча нам по дорозі від початку до кінця.

У нас у сім’ї з недавнього часу дві машини. Одну чоловік купував ще до шлюбу, він на ній і їздить. А другу мені подарував батько.

Це його машина, тато сам на ній їздив, але останнім часом стан здоров’я погіршився. Ризикувати чиїмось життям батько не хоче, тому переоформив машину на мене. На щастя, права у мене були. Так я отримала у своє розпорядження власну машину.

Це було дуже зручно, тому що мені потрібно було виходити з декрету і додаткова мобільність не завадила б. Тепер і до садка дитину відвезти-забрати, і самій на роботу та з роботи простіше добиратися.

Свекруха відразу ж загострила лижі їздити разом зі мною, їй цей варіант був дуже зручним. Живемо ми поряд, працюємо теж, вона у сусідній будівлі.

Я нічого проти не мала, чого б не допомогти, якщо мені це нічого не варте. Сказала, коли виїжджаю в садок, о котрій свекрусі треба бути біля машини, о котрій повертаюся з роботи.

Спочатку свекруху все влаштовувало. Вона чекала на мене біля машини, спокійно сиділа, поки я відводила дитину в садок, коли приїжджала забирати її, дорогою додому.

По дорозі назад я без проблем могла довезти свекруху прямо до її під’їзду, але зранку було ніяк, кожна хвилина на рахунку, з маленькою дитиною і так важко зберешся.  Але саме цього від мене свекруха й чекала. Вона почала розмову, що їй якось важко приходити і чекати біля машини, було б краще, щоб я за нею заїжджала.

Я відмовилася та пояснила, чому саме так. Свекруха підібгала губи, але промовчала. Продовжили їздити тим алгоритмом, який я завела.

Потім почалися проблеми, щоб вчасно відчалити від офісу.

– Там у Олени Сергіївни день народження, ми хотіли посидіти. А ти почекати на мене не можеш?

Ні, не можу, у мене дитина в садку і взагалі ввечері, як і вранці, маю жорсткий таймінг. Треба встигнути за дитиною, потім проскочити пробки і додому, дитину годувати, вечерю готувати та й відпочити хочеться.

Свекруха мені тоді нічого не сказала, я поїхала сама. Забрала сина, тільки доїхала до хати, як дзвонить свекруха. Говорить, що вона звільнилася, я можу за нею приїжджати.

Я їй не обіцяла приїхати, вона сама собі щось вигадала. У нас домовленість була, що ми разом їдемо на роботу та з роботи, в особисті водії я їй не наймалася.

Свекруха стала звинувачувати мене в тому, що я підводжу її, вона ж на мене розраховувала. Ну, я на неї в декреті теж розраховувала, тільки вона ще обіцянки щедро роздавала, а я ні.

Обурювалась свекруха, а потім сама якось додому дісталася. Наступного дня, як нічого не було, стояла вранці біля машини.

Якийсь час ми їздили спокійно, поки свекруха не стала просити, щоб ми по дорозі ще за її колегою заїжджали. Якби треба було десь за маршрутом підхопити людину, я б не заперечувала, але за цією колегою передбачалося їхати.

– Як ні? Я вже пообіцяла! – злетіла свекруха.

Це був останній день, коли я возила свекруху на роботу та з роботи. По дорозі я їй пояснила, що спочатку були поставлені умови, на які вона погодилася, змінювати їх не хочу, а якщо її щось не влаштовує, вона може їздити громадським транспортом.

КІНЕЦЬ.