Коли я поверталася додому, я почувала себе досить засмученою.

Термін здачі роботи наближався, а я мав ще багато справ.

Щоб заспокоїтися, я вирішила купити чашку кави та випити її дорогою додому.

Чекаючи на автобус, я побачила, що він вже повний людей.

У проході стояли літні та молоді люди, але найбільше мене дратувало те, що переді мною сидів студент.

Він, здавалося, не помічав літню жінку з важкою сумкою, що стояла поряд з ним.

Я роздумувала, як змусити його встати, коли в автобус увійшла дівчина і мало не впала через різке прискорення.

Я втримала її і зрозуміла, що вона вагітна і на досить великому терміні.

Потім моя увага знову переключилася на студента, який, як і раніше, зручно сидів і не звертав уваги на оточуючих.

Я вирішила штовхнути його в плече, сподіваючись, що він зрозуміє натяк, але йому, схоже, все одно було.

Я сказала: – Хлопче, хіба ти не бачиш, що тут стоїть вагітна жінка?

Їй треба сісти.

Він повільно повернув голову, глянув на живіт жінки, а потім на мене.

– Я скоро вийду, і тоді вона зможе сісти.

Я теж утомився стояти.

Я вийду ще за кілька зупинок, – відповів він.

Його відповідь розлютила мене, і я більше не могла цього виносити.

Я вилила свою каву йому на голову.

Спочатку він хотів битися зі мною, але передумав і вийшов на наступній зупинці.

Хоча мені було соромно за свою поведінку, я не могла не пишатися собою за те, що вчинила щиро.

КІНЕЦЬ.