Закінчилися новорічні свята. Першою на роботу прийшла Марія Іванівна. Біля входу жінка зустрілася з колежанкою Вірою. – Вірочко, ну як ти відпочила? – запитала вона. – Добре, дякую, – сказала Віра, намагаючись усміхнутися. Але усмішка вийшла нещирою і швидко зникла. – Щось вигляд у тебе сумний, – сказала Марія Іванівна. – Щось сталося? Я сподіваюся, з мамою все гаразд? – Так, все добре, – підтвердила Віра. – Донька не заслабла? – все розпитувала жінка. – Ні, – сказала Віра. – А чого тоді вигляд в тебе такий? – запитала Марія Іванівна. Віра подивилася на всі боки. І тут Марія Іванівна застигла від несподіваної здогадки

 

До Різдвяних свят всі ставляться серйозно. Бо ж як зустрінеш, так і проведеш цілий рік!

Скільки б людині не було років, вона вірить в дива і сподівається, що вже наступного року на неї чекає удача, виконання давньої мрії, любов, купа грошей, так необхідних для щастя.

– Ну хто як планує святкувати новий рік? – Оксана підвела голову над монітором й оглянула колег.

– Я вдома, з мамою і донькою, як завжди. Приготуємо холодець і салати, посидимо години до другої перед телевізором, потім ляжемо спати. Нічого особливого, – зітхнула Віра і поправила окуляри.

Їй не було й тридцять, але великі окуляри у чорній роговій оправі додавали віку. Одяг вона носила темний, непоказний. Жила з мамою пенсіонеркою і трирічною донькою, яка постійно була слаба.

– Так залиш доньку на маму, а сама святкуй… Поїхали з нами на дачу? Ліс, тиша, зірки, ялинку на вулиці прикрасимо. З нами вже точно буде веселіше, – замріяно сказала Рита.

Вона нещодавно вийшла заміж, і вони із чоловіком ще експериментували у пошуках сімейної традиції святкування нового року.

– Не знаю. Як я їх залишу? Мама образиться. Все-таки сімейне свято, – невпевнено сказала Віра.

– Так ти ніколи не вийдеш заміж. Досить слухати маму. Ти вже велика дівчинка. Нічого з ними не станеться за одну ніч. Зате повеселишся. До речі, всіх запрошую, кому набридло сидіти всю ніч перед телевізором, – Рита поглянула на кабінет бухгалтерії. – Даремно відмовляєтеся. Треба виходити зі звичного кола.

– Ні, у нас теж компанія, тож я пас, – сказала Тетяна.

– А сама, як плануєш зустрічати? – запитала Марія Іванівна Оксану.

– З Олегом. Удвох. Він готує мені сюрприз. Думаю, нарешті зробить пропозицію, – сказала дівчина.

– Ага, це буде вкотре? – уточнила Рита.

– Вічно ти все псуєш, – Оксана образилася й сховалась за монітором.

Віра зиркнула убік Оксани заздрісним поглядом. Їй подобався програміст Вадим, скромний юнак, теж в окулярах і з волоссям, що вічно стирчало в різні боки.

Віра часто викликала його оглянути її комп’ютер.

Жодної поломки, звісно, не було, але Вадим щось перевіряв, налаштовував.

Віра стояла поруч, нервово переступаючи з ноги на ногу. У кабінеті всі здогадувалися про її почуття до хлопця, але не втручалися. Молоді підходили один одному, але в обох не вистачало сміливості зробити перший крок.

А в Оксани із заміжжям якось не складалося. Вона була гарненька, трохи повненька, правда. Один її хлопець виявився одруженим. Інший просто злякався і втік. Із третім вони розлучилися задовго до нового року. А хтось із залицяльників навіть обручку купив, але тут втрутилася його мама.

Вона мріяла одружити сина з дочкою подруги, якій у посаг давали квартиру. Це вирішило вибір хлопця.

Ось уже два роки Оксана зустрічалася з Олегом, сподівалася, що він зробить їй пропозицію новорічної ночі. Все до цього йшло. Ні про що інше вона не могла думати.

– А раптом не зробить? Може, краще з нами на дачу поїдеш? Хоч розчарувань не буде, – вставила свої п’ять копійок Рита.

– Ні, він сказав, що налаштований рішуче.

– Ну-ну, – іронічно зауважила Рита.

– Добре тобі говорити. Не слухай, Оксано. Все буде добре. І ми скоро погуляємо на твоєму весіллі, – підтримала Оксану Марія Іванівна.

– А ви де зустрічатимете? – запитала її дівчина.

– Як завжди, вдома. Я вже вийшла з того віку, коли хочеться танців, веселощів і галасу. Ми з Мурчиком подивимося привітання по телевізору, вип’ю келих ігристого і ляжемо спати.

Мурчик був улюбленим котом Марії Іванівни. Розмова перейшла на домашніх улюбленців, а потім і зовсім стихла. Жінки повернулися до роботи.

В останній робочий день перед новим роком усі обмінялися суто символічними подарунками: шоколадками, іграшками, корисними дрібницями для роботи.

Віра затрималася в кабінеті, перевіряла, чи всі вимкнули комп’ютери. У двері зазирнув Вадим. Він побачив, що крім Віри в кабінеті нікого немає, і обережно зайшов, прикривши двері.

– Працює? – запитав він, кивнувши головою в бік її столу з монітором.

– Так, – відповіла Віра і ніяково почервоніла.

– Тоді я піду? – але сам не зрушив з місця. – Можна, я проведу вас?

Віра здивовано дивилася на нього, але серце радісно стрепенулося в грудях.

– Чи вас хтось зустрічає?

– Ні, ні, – поспішно відповіла Віра. – Ніхто мене не зустрічає, – вона рішуче зняла з вішалки пальто, відчуваючи радість і незручність.

Вони разом вийшли з офісу. Марія Іванівна в цей момент була біля виходу.

– Нарешті. Зважився, наш скромний, – подумала вона й посміхнулася.

Дорогою додому жінка заїхала у магазин по рибку своєму коту. Величезний мейн-кун був її любов’ю і втіхою. Після того, як чоловік пішов до іншої, вона вирішила, що їй вистачить кота, він точно не зрадить. Жоден чоловік не переступить поріг її будинку.

А Віра, прийшовши додому, підсіла на диван до мами, яка в’язала перед телевізором, чи то черговий шарфик, чи ще щось.

– Вірочко?! Чого ти так рано? Я ще вечерю навіть не готувала.

– Сьогодні скорочений робочий день. Мамо, мене запросили святкувати новий рік на дачу. Рито, ми з нею працюємо разом, я говорила про неї.

Вона переживала сказати мамі, що її запросив до себе Вадим. Мама ставитиме надто багато запитань, застерігатиме від чергової помилки…

– А чого ти питаєш? Йди, звісно. Ми чудово проведемо вечір удвох. А в чому ти підеш? – схаменулась мама. – Треба купити нову сукню. – Вона відклала в’язання, підійшла до шафи, взяла з полиці скриньку і дістала з неї кілька купюр: – Ось, сходи в магазин і купи собі ошатну сукню.

– Спасибі, мамо, – розчулена Віра поцілувала маму в щоку. – Тоді я в магазин?

Мама тільки похитала головою, підозріло дивлячись вслід дочці…

…Через тиждень свята закінчилися. Комусь не вистачило часу, щоб відпочити після великої кількості смачної їжі.

Хтось навпаки, втомився відпочивати і прагнув вийти якомога швидше на роботу, поспішаючи втекти від дружини, мами та щоденних обов’язків.

Першою в офіс прийшла Марія Іванівна. Біля входу до будівлі жінка зустрілася з Вірою.

– Вірочко, ну як ти відпочила?

– Добре, дякую, Маріє Іванівно, – сказала Віра, намагаючись усміхнутися.

Але усмішка вийшла нещирою і швидко зникла.

– Щось вигляд у тебе сумний. Щось сталося? Я сподіваюся, з мамою все гаразд?

– Так. Все добре, – підтвердила Віра.

– Донька не заслабла?

– Ні.

– А чого тоді вигляд в тебе такий сумний? Розповідай. Ти ж знаєш, я не відчеплюся.

Віра подивилася на всі боки.

І Марія Іванівна застигла від несподіваної здогадки.

– Через Вадима засмутилася? – запитала вона.

– Звідки ви?..

– Я бачила вас в останній день, як ви разом виходили з офісу. Втішилася, думала, у вас налагоджуються стосунки.

– Я теж так вважала. А він… Він провів мене додому та запропонував відсвяткувати новий рік.

– І? – запитала Марія Іванівна, бо Віра раптом замовкла.

– Я купила нову сукню, зробила зачіску, з мамою домовилася. А його мама… Загалом, коли дізналася, що в мене є донька, то сказала, що не для того вона виховувала сина, щоб він дістався якійсь… Навіть не можу повторити, як сказала вона про мене…

– А Вадим?

– Він намагався заступитися за мене, але його мати навіть слухати не стала.

– Ти його бачила з того часу, без мами?

– Ні, – Віра так енергійно похитала головою, що окуляри мало не злетіли.

Віра поправила окуляри і поглянула на Марію Іванівну.

– Нічого. Поговори з ним. І якщо він так слухається маму, то справа погана.

– Соромно так. Довелося повернутись додому, знову брехати мамі. Я ж їй сказала, що поїхала до Рити на дачу. Сказала, що машина зламалася…

Дорогою до кабінету їх наздогнала Рита.

– У тебе теж вигляд не дуже щасливий, – зауважила Марія Іванівна.

– Поганий новий рік. Мій не злив воду із системи восени. За всім треба слідкувати самій. Нічого довірити не можна.

– Що трапилося? – запитала Марія Іванівна, відчиняючи двері кабінету.

– Вода в трубах замерзла. У домі дубак до нового року менше години, а ми котел не можемо розігріти. Повернутися до міста не встигнемо. Чоловік вирішив розморозити труби.

Марія Іванівна з Вірою перезирнулися.

– Спочатку гасили, потім труби прорвало. Вам смішно? А ми сварилися все свято.

У кабінет заскочила Оксана, яка розчервонілася від морозу.

– Привіт всім. А чого ви такі сумні?

– Хоч у когось новий рік вдався, – зітхнула Рита. – Невже таки пропозицію зробив твій Олег? Покажи руку. А каблучка де?

– Ой, таке було! Олег почав відкривати ігристе і в цей момент він раптом зігнувся навпіл, щось забурмотів про живіт. Я швидку викликала. У нього виявився апендицит. Одразу на процедури повезли у лікарню, а я чекала в коридорі.

Загалом, коли він отямився, був уже ранок. Ось такий новий рік. Я щодня приходила до нього в лікарню.

– А чого сяєш від радості? – не вгавала Рита.

– Він зробив мені пропозицію прямо там, у палаті, коли прийшов до тями. Уявляєте?

– То каблучка де? – не вгавала Рита.

– У кишені штанів залишилася, а одяг його забрали. Випишуть, подарує.

– А-а-а… Віро, ти чого мовчиш? – Рита повернулася до Віри.

– У мене нічого цікавого. Я святкувала вдома, як і казала, з донькою й мамою. Чому всі вважають, що якщо нема чоловіка, то ти невдаха? Ніхто мені не потрібний. Мені добре з мамою та донькою. І не треба вислуховувати всілякі гидоти… – Віра замовкла, побачивши, як Марія Іванівна приклала до губ палець.

– Ви щось приховуєте від нас? – втрутилася Оксана.

– Віро, можна тебе? – у двері зазирнув розпатланий Вадим.

Жінки перезирнулися, а Віра поспішно вийшла у коридор, але невдовзі повернулася й одразу пройшла до свого столу.

– І що це було? – запитала Рита. – Ану розказуй! – вона підійшла до Віри. – Що за таємниці від нас?

– Дівчатка, дайте Вірі спокій. Настав час працювати, – гукнула до Рити Марія Іванівна.

Всі замовкли й розійшлися до своїх столів.

– Виходить, найкращий новий рік вийшов у Оксані. Зробив їй її принц пропозицію, – сказала Рита.

– І у Віри. Правда, Віро? – запитала Марія Іванівна.

– Знаєте, мені здавалося, що нудно з мамою святкувати новий рік. А потім уявила, що колись її не стане… Вона найкраща. З нею спокійно і затишно.

– А Вадим? – нагадала Оксана.

– Його мама сказала, що їм не потрібна чужа дитина. Моя донька їм чужа. Не потрібний мені такий чоловік, а їй батько. І досить про це, – різко відповіла Віра.

– Правильно, – підтримали разом усі.

– Дівчатка, а ми, виявляється, щасливі. Бо ж живі і здорові. А неприємності… Так вони залишились у минулому. Бо дача ціла? Ціла. Віра вчасно зрозуміла про Вадима, оцінила свою маму. Я так щаслива з моїм Мурчиком. Що може бути кращим за сімейний затишок? Оксана дочекалася пропозиції одружитися. Все сталося вчасно й на краще.

– Віро, а чого Вадим приходив? – запитала Рита.

– Вибачився. Ну, його, – Віра нервово засміялася.

– А добре, виходить, ми новий рік відсвяткували. Дача ціла головне, і чоловік мій недолугий, – засміялася Рита.

І всі підхопили. Вони сміялися, доки в стіну не постукали із сусіднього кабінету.

– Все, дівчатка. Давайте працювати, – сказала строго Марія Іванівна.
І всі знову пирснули.

– І справді. З кожним сталося диво. Адже це щастя, що мама жива, а донька розумниця, – подумала Віра.

– Ага, – підтвердила Оксана, наче почула її думки. – Чуєте? – підняла вона вгору палець.

– Що? – пошепки запитала Рита, а решта підсунулася вперед.

– Щасливий рік іде.

– І справді, – посміхнулася Віра.

– А мені здається, це йде наш директор, – сказала Марія Іванівна, і всі подивилися на двері…

КІНЕЦЬ.