В одному маленькому місті по сусідству живе дві сім’ї. Одне подружжя постійно свариться, звинувачуючи один одного в усіх бідах, а друге живе в мирі та злагоді. Дивується норовлива хазяйка щастю сусідки. Заздрить. Каже чоловікові:

– Піди-но до сусідів і роздивися, чому в них завжди все гладко і тихо.

Пішов той, зайшов тихенько в дім і сховався в затишному куточку. Спостерігає. А хазяйка веселу пісеньку наспівує, по дому прибирається. Вазу дорогу якраз від пилу витирає. Раптом задзвонив телефон, жінка відволіклася, а вазу поставила на краєчок столу, та так, що от-от впаде.

Але тут її чоловікові щось знадобилося в кімнаті. Зачепив він вазу, та впала і розбилася. “Що буде-то?”, – думає сусід.

Підійшла дружина, зітхнула з жалем, і каже чоловіку:

– Пробач, любий. Я винна. Так недбало її на стіл поставила.

– Що ти, мила? Це я винен. Квапився і не помітив вазу. Ну та, гаразд. Не було б у нас більшого нещастя.

…Дуже защеміло серце в сусіда. Прийшов він додому засмучений. Дружина до нього:

– Ну що, бачив?

– Так!

– Ну і що?

– Зрозумів усе! У нас усі ПРАВІ, а в них усі ВИННІ.

Нерозумний весь гнів свій виливає, а мудрий стримує його. (Притчі Соломонові 29:11)

КІНЕЦЬ.