Я заміжня вже два роки, є маленький син, стосунки з чоловіком нормальні, якби не одна проблема. Чоловік вважає, що освіта в наш час не обов’язкова.

Мене це зачіпає, у мене вища освіта і я ще й педагог. Вадим будівельник, гроші заробляє непогані, але хіба справа тільки в цьому?

У нього немає жодних захоплень, він зовсім не любить читати й нічим не цікавиться, крім фільмів, які я дивитися з ним не можу через їхню примітивність. Я багато разів пропонувала Вадиму допомогти зі здобуттям вищої освіти, але видно зачепила його самолюбство, тоді ми вперше серйозно посварилися: «Якщо ти мене соромишся, так і скажи. Потрібно було раніше думати та обирати собі розумного чоловіка».

Якоюсь мірою він, звичайно, має рацію, мені іноді стає соромно за нього в компанії моїх друзів, коли ми щось обговорюємо, а чоловік або мовчить, або скаже щось не до ладу. У сім’ї у них не прийнято було витрачати гроші на книги, вважалося, що діти мають бути нагодовані та одягнені, у квартирі зроблено ремонт, куплені меблі, не гірше ніж у сусідів чи знайомих, а навчання після школи – марнування часу.

Батько чоловіка теж працює на будівництві, ось і вирішив, що сини можуть працювати разом із ним. У будинку все зроблено, звичайно, завдяки чоловікові.

Нещодавно він сам зробив ремонт ванної кімнати, у нього в цьому плані золоті руки. Він, як і його, вважає це головним. Вадим не буде довго носити один і той же одяг, завжди намагається купити щось нове, щоб виглядатися краще за інших.

Для чоловіка важливо, хто і де відпочивав, щоб і самому не відстати, поїхати у відпустку, а потім довго всім розповідати, як він провів цю відпустку. Я його кохаю, але в нас різні погляди на життя, для мене важливіші інші цінності. Я іноді думаю, що син підросте, і братиме з батька приклад.

КІНЕЦЬ.