Не знала, що перед тим, як стати повноцінною дружиною, мені треба здати якісь нормативи. У мого чоловіка була інша думка, що він наочно і продемонстрував.

Я знала, що у нього є син від першого шлюбу, а ще я знала, що має якісь складні стосунки з першою дружиною з приводу дитини. Але я розраховувала, що еа мені це ніяк не позначиться. У мене своїх дітей поки що немає, а з приводу сина чоловіка я одразу розставила всі крапки над “i”.

Якось заважати спілкуватися чоловікові з сином я не збиралася, але й ставати люблячою мачухою дитині, яка має рідну матір, теж не планувала.

До весілля все було гаразд. Чоловік якось міг ділити свою увагу між мною та сином. Я не претендувала на сто відсотків його часу, доросла людина все розумію.

Спільного відпочинку у мене з дитиною чоловіка не було, я його й бачила лише кілька разів мельком. Ближче знайомитись не було жодного бажання.

Мені здавалося, що чоловік це зрозумів із першого разу, тому й не обговорювалося жодних спільних вихідних, відпусток чи свят. Там він батько, тут чоловік, не змішувати.

До весілля та ще три місяці після мене все цілком влаштовувало. В принципі, жодних кардинальних змін у нашому житті не було.

Чоловік продовжував окремо виділяти час для сина, а я ставилася до цього з розумінням і не виносила мозок, що він не приділяє мені часу.

Я не розпитувала, як вони із сином проводять час, бо мене ці питання не цікавили, також я не цікавилася його стосунками з колишньою дружиною.

Останнє, напевно, все-таки дарма. Можливо, тоді я була б у курсі того, що відбувається, і змогла б заздалегідь розрулити цю ситуацію.

Чоловік пару тижнів після зустрічей із сином повертався якийсь весь скуйовджений, на нервах, тому я здогадувалася, що щось у нього йде не так.

Але я ж мудра жінка, я вирішила з розпитуваннями не лізти, тому що цілком можна отримати у відповідь агресію за те, що суну носа не в свою справу.

Я розсудила так: якщо чоловік захоче мені щось розповісти і чимось поділитися, він обов’язково це зробить, а поки що не треба відтоптувати йому хворий мозоль.

Чоловік вирішив вчинити кардинально. Він з наступної зустрічі з сином повернувся не один, а з цим самим сином, чим мене дуже напружив.

Ще більше мене напружили чемодан і дві сумки, які чоловік приніс із собою. Це все говорило про те, що хлопчика до нас привезли не переночувати.

При дитині я розпитування влаштовувати не стала, дочекалася, коли чоловік вкладе хлопчика спати, тільки потім пішла з’ясовувати, що сталося і чим нам це загрожує.

Чоловік розповів, що вони з колишньою давно лаються на тему виховання дитини. Мати його занадто балує. Чоловік же хоче виростити “справжнього мужика”, щоб це не означало.

Ось сьогодні вони посварилися черговий раз, мати психанула, зібрала речі дитини і заявила, що тепер виховання дитини лежатиме на таткові, вона на вихідні дитину забиратиме і розумітиме, як це раніше робив чоловік.

Так дитина виявилася у нас на невизначений термін. У мене голова йшла навколо цих швидких змін, жили ж собі спокійно, а тут раптово п’ятирічна дитина на голову впала.

Чоловік мене запевнив, що все буде нормально, але я мав сумніви. Як виявилося, зовсім недаремно. Я переконалася в цьому вже в понеділок.

Вранці чоловік відвіз дитину до садка, а в обід подзвонив, заявив, що не може його забрати і попросив мене це зробити, з вихователькою він уже домовився.

Мало того, що дитячий садок від мене розташовується дуже далеко, так у мене ще й свої плани на вечір були, в які зовсім не входило спілкування із сином чоловіка. Але він посилався на якийсь форс-мажор, казав, що інших варіантів немає, а колишня слухавку не бере. Довелося погоджуватися, відпрошуватися з роботи та їхати за дитиною.

Вдома виявилося, що він голодний, його треба годувати, а їсть далеко не все, ще догодити треба. Потім йому стало нудно, його треба було розважати, бавитися з ним.

Чоловік додому не поспішав, на дзвінки не відповідав, тільки писав повідомлення, що зайнятий і сам передзвонить. Повернувся він уже о одинадцятій годині.

Таке й раніше бувало, але раніше мені не доводилося поратися з чужою дитиною, годувати її, купати, розважати, спати укладати.

Чоловік же анітрохи не збентежився, він взагалі вдав, що не зрозумів мого обурення. Це ж його дитина, а ми сім’ю, тож я мушу йому допомагати.

– Я повинен подивитися, яка з тебе мати, – заявив мені чоловік, чим сильно розлютив.

Не знаю, якою я буду матір’ю, але чоловік не пройшов тестування на хорошого батька. Тільки перевіз сина від колишньої, яка “не вміє виховувати”, і одразу скинув на мене. Батько року!

Очевидно, чоловік сам зрозумів, що десь перегнув і поспішив змінити тему. Але наступного дня він проспав і не встигав відвезти дитину до садка.

– Нехай з тобою посидить, у тебе все одно сьогодні вихідний, – заявив мені чоловік і втік на роботу, поки я розуміла, що відбувається.

Сидіти я ні з ким не стала, підняла дитину, нагодувала, зібрала та відвезла до садка. Чоловікові зателефонувала та сповістила про це, а сама поїхала додому збирати сумку.

Поки у чоловіка живе син, я житиму у батьків. Він хотів щось довести колишній дружині? Чудово, хай доводить, а я в цьому брати участь не хочу.

КІНЕЦЬ.