Моя сім’я була ідеальною, мама і тато любили один одного дуже сильно, але коли мені виповнилося шість, батько зaгuнув через нeщаcний випaдок. Мама більше не була щасливою, але не показувала це, щоб не засмучувати мене.

Весь день мама втомлювалася на заводі, і утримувати мене їй далося дуже важко.

Через деякий час вона познайомилася з чоловіком на ім’я Іван, вона любила його настільки, що покликала його до нас жити. Він велів мене кликати татом, і мені це було приємно, тому що я його полюбив відразу ж.

Начебто життя налагодилося, мама забула минулу біль і знову стала щасливою. Але все скінчилося тоді. коли Іван став aлкoголiком.

Буде все добре … Тільки трошки потрібно почекати …

Я випив води, і без сил заснув. Прокинувся я вранці, мама вже готувала сніданок. Я почистив зуби, вмився і вийшов на кухню. Підійшов до мами і поцілував її, а вона мене міцно обняла. За столом сидів дядько Іван п’янuй, схиливши голову і щось бурмочучи. Я поснідав і мама відправила мене на вулицю пограти.

Повернувшись я побачив що мами вдома немає, а дятько Іван сидів так само за столом і наливав собі чергову чaрку.

– А мама де? Куди пішла? … – запитав я …

– Забрали твою маму … в лікарню. Менше лізти буде! А ти йди геть чашки помий … а то мати не домила! – ледве ледве промовив він …

Я дуже злякався і побіг до сусідки бабусі Марії, щоб дізнатися що сталося. Я дуже переживав за маму. Вона мені сказала, що мамі стало погано і вона викликала швидку допомогу. А на завтра пообіцяла мене взяти з собою до мами, провідати її.

Я всю ніч не спав, чекав коли настане ранок і я побачу матусю. Я сидів у своїй кімнаті і намагався не ворушитися, щоб дядько Іван не став мене лаяти. Він всю ніч просидів за столом розмовляючи сам з собою.

Вранці я потихеньку вийшов з квартири і побіг до бабусі Марії. Вона взяла мене за руку і повела до мами. У лікарні нас зустрів головний лікар:

– Мені дуже шкода … але у неї були тpaвми неcумiсні з жuттям. Під час опeрaції сеpце не витримaло …

Я не хотів вірити в те, що говорить лікар … У мене полилися сльози … в гpyдях розривaлося сeрце і стало дуже важко дихати … Я побіг по коридору, забігаючи в кожну палату в надії побачити маму …

Я кликав її … але вона не відгукувалася

– Мама … Мамочка ти де? .. Не залишай мене … Я хочу з тобою … Вернись … Вернись і забери мене …

Бабуся Марія схопила мене і міцно притиснула до себе. Вона плакала і повторювала: «Не плач, перестань … Мамочка тепер буде твоїм ангелом … стане оберігати тебе!»

Я не хотів нічого чути, а хотів щоб матуся підійшла до мене і притиснувши до своїх гpyдей погладила мене по голові, як раніше … Як? Як я тепер буду жити без мами? …

Бабуся Марія привела мене додому. Дядько Іван спав в залі на дивані. Я тихенько пройшов до кімнати і ліг на ліжко, довго плакав і не помітив як заснув.

Вранці прокинувся я від того, що дядько Іван зайшов в мою кімнату і схопивши мене за руку підняв з ліжка:

– Збирай речі і уматуй! Матері твоєї більше немає, квартира моя! Очі мої щоб тебе не бачили!

Я взяв трохи одягу і вийшов з квартири. По щоках текли сльози, я не знав куди йти … і постукав бабусі Марії. Вона заспокоїла мене і сказала:

– Не плач … знайдеться на нього управа!

Бабуся Марія написала заяву на Івана, його посадили. Вона оформила опіку наді мною. Квартира за законом дісталася мені, але жив я з нею, а квартиру знімали квартиранти. Гроші зі здачі квартири вона відкладала і на повноліття віддала мені.

Зараз я одружений і у мене є син. Бабусю Марію ми забрали жити до себе. Вона для мене як рідна мати! Я їй щодня кажу спасибі. Якби не вона, я не знаю що було б зі мною…

КІНЕЦЬ.