Пів року тому мій син потрапив у сильну аварію, і в нього відмовили ноги. Для мене це було дуже тяжке потрясіння, адже він — мій єдиний син. Невістка мене дуже розчарувала, бо одразу ж кинула його, залишивши в такій тяжкій ситуації.

Вона попросила пробачення, сказавши, що не може змиритися з тим, що чоловік більше не ходитиме. Я так і знала, що їй не варто довіряти, вона ніколи мені не подобалася.

– Не впадайте у відчай, у вас є шанс на те, що син знову ходитиме, – заявив якось лікар.

-Це чудові новини, нехай буде так, сподіваюся, що все зміниться, – плакала я.

Лікар мав рацію: через рік мій син став на ноги. Це було справжнє щастя! І відразу після цього з’явилася невістка. Вона благала чоловіка прийняти її назад, але він не хотів з нею розмовляти, так само як і я.

-Ти сама кинула його у важкій ситуації, так що тепер пішла геть! – Заявила я їй.

-Я зробила велику помилку, будь ласка, вибачте мені, – плакала вона.

Вона вчинила не по-людськи, а тепер просить людського ставлення до неї, ну ні. Не можна кидати рідну людину у важкій ситуації.

Бачити її не можу!

КІНЕЦЬ.