Відразу після заміжжя я потоваришувала з молодшим братом чоловіка. Він молодший за мене на десять років, але все одно нам завжди є про що поговорити.

-Ти на Микиту так не задивляйся, – сказала мені свекруха.

-Ви про що взагалі? Ми хороші друзі й все, тим більше він брат мого чоловіка, – відповіла я.

-Ось, саме так, що брат! А ти на нього поклала око, – повторювала свекруха.

Ось що це за жінка! За кого вона мене приймає?

Живе свекруха з нами, тому її увага до моєї персони дуже підвищена. У мене був вихідний, у гості приїхав Микита. Я налила йому чай, і ми, як завжди, почали приємну розмову.

-Микито, синку, ти що тут сидиш? – спитала свекруха, повернувшись із роботи.

-Та ось, просто в гості заїхав, – відповів він.

-Щось тут негаразд, – сказала свекруха. -Зізнайтеся чесно, що між вами?

Ми з Микитою переглянулися, зрозуміли, що вона знову перегинає ціпок. Вона не стала чекати нашої відповіді, а одразу ж побігла дзвонити моєму чоловікові.

-Ти б за своєю дружиною, та за своїм братом поглядав, ось вона знову його в гості покликала, сидять, чай п’ють. Знаю я їхній чай! – вигукувала свекруха в слухавку.

-Добре, я піду, – відповів Микита. – Я думаю, нам справді треба перестати спілкуватися.

-Та ти ж знаєш свою матір, вона завжди нагнітає, – сказала я.

-Якщо ти справді хочеш зберегти свій шлюб, то нам не варто дружити! – заявив Микита.

Чоловік ніколи не ревнував мене до свого брата, але через свекруху все змінилося. Зараз ми з Микитою практично не спілкуємося, дуже шкода, що через свекруху я втратила не просто родича, а й хорошого друга.

КІНЕЦЬ.