В цьому році я зіткнувся з важливою подією: весіллям своєї падчерки, котора прожила під одним дахом разом зі мною і моєю дружиною протягом 10 років.

Всі ці роки у нас були гармонійні стосунки, і я завжди всіляко підтримував дружину і її дочку. Я фінансово забезпечував падчерку з моменту її вступу в університет, покриваючи всі її витрати на навчання і навіть купивши їй машину на останньому курсі.

Незважаючи на те, що я не був її біологічним батьком, я ніколи не змушував її відчувати себе чужою і прагнув підтримувати щасливу атмосферу в сім’ї.

Вона іноді бачилася зі своїм біологічним батьком, але я ніколи не втручався в подробиці попереднього шлюбу моєї дружини. Мне було відомо лише те, що він не робив фінансового внеску у виховання дочки.

Коли моя падчерка заручилася, ми запланували велике весілля – з 250 гостями. Я, звісно, узяв на себе активну роль в організації і фінансуванні заходу, плануючи запросити всього 20 своїх друзів.

У підсумку я склав список гостей і передав його дружині. До свого здивування, напередодні весілля я виявив, що ніхто з моїх друзів не отримав запрошення.

Це відкриття посилилося інцидентом, коли, повернувшись додому, я побачив, що моя дружина, падчерка, її наречений, його родина, а також біологічний батько падчерки зібралися без мого відома. Увага була зосереджена на її біологічному батьку, який не зробив жодного внеску в життя своєї дочки і підготовку до весілля.

Відчуваючи себе обійденим увагою і недооціненим, я вирішив зробити заяву прямо під час цього зібрання.

Я висловив собі вдячність за роки, витрачені на утриманні нареченої, а потім подякував її біолоrічного батька та гостей, заявивши, що зрозумів, що до мене весь цей час ставилися виключно як до фінансового джерела.

Я оголосив, що не буду оплачувати весілля, поклавши цей обов’язок на її біологічного батька.

Після цього я попросив гостей піти і повідомив дружині і падчерці, що їм більше не раді в моєму будинку. Я відчував себе глибоко ображеним і вирішив, що нарешті настав час постояти за себе…

КІНЕЦЬ.