У мене на роботі є молода дівчина, яка дуже любить ділитися з нами всілякими молодіжними приколами.
І ось вона, якось, почала розповідати про додаток, в якому сидять чоловіки, які шукають дівчат для знайомства.

Ну ми й вирішили жіночим колективом знайти їй чоловіка. Вона показувала нам анкети, а ми або схвалювали, або ні.

І серед анкет я побачила анкету свого зятя. Недовго думаючи, вмовила цю дівчину написати йому, щоб дізнатися, навіщо він тут сидить. І мій зять, як справжній пес, почав спілкування одразу з пропозиції зустрітися та провести “культурний” вечір.

Ось ми й вирішили його провчити.

Домовилися про зустріч на орендованій квартирі та приїхали туди разом із дівчиною. Вона його зустріла, провела в кімнату, і тут ми й зустрілися.

– Чи не соромно тобі? Дочка вечерю для нього готує, а він по орендованих квартирах з дівчатками зустрічається, – сказала я одразу ж, як ми зустрілися поглядом.

Бачили б ви його вираз обличчя.

Почав виправдовуватися, мовляв, це вперше. З друзями пожартувати вирішив і таке інше.

А потім і зовсім заявив:

-Ви самі винні, що я тут. Доньку свою жіночності не навчили. От мені й доводиться шукати її на боці.

-Що ж ти тоді одружився з нею, раз жіночності в неї немає, пес ти такий, – відповіла я і пішла.

Ось тепер і не знаю, чи варто розповідати все дочці, чи ні.

Зять зробив вигляд, що нічого не сталося, і все так само посміхається в обличчя, коли я приходжу в гості.

КІНЕЦЬ.