Невістка постійно скаржиться на те, що я не хочу сидіти з онуками. Та я ніколи не любила дітей, в мене в самої лише один син, і той виріс.

Так що сидіти з цією крикливою дітворою я не хочу.

-То ви ж бабуся, невже у вас немає жодних інстинктів?

-Запитала якось невістка.

-До чого тут інстинкти? Я просто не люблю сидіти з дітьми, грати з ними, – сказала правду я.

-Але це ж ваші онуки, їм потрібне ваша увага, – заявила вона.

Ось що вона до мене причепилася з цією любов’ю, ну не хочу я з онуками сидіти, не хочу я їм дарувати свою увагу, чому вона цього не розуміє?

-Мамо, Лєра має рацію, тобі треба навчитися сидіти з нашими дітьми, – сказав якось син.

-І ти туди ж? Що ви причепилися до мене зі своєю малечею? Самі їх народжували, самі з ними грайте та сидіть, – буркнула я.

-Мамо, як тобі не соромно таке говорити?!

-Запитав син.

-Можливо, мені взагалі в інше місто переїхати, щоб ви від мене відстали?

– Запитала я.

Переїжджати я не стала, хоч це і не погана ідея, просто перестала відповідати на дзвінки та повідомлення своєї невістки. Нехай сама проводить час зі своїми дітлахами.

КІНЕЦЬ.