Тарас мій хоче, щоб сьогодні на Різдвяну вечерю на святвечір ми пішли до його мами, але дзуськи я на це підпишуся, мені з горловою вистачило минулого року! Ну і якщо на те пішло, ми своєю родиною Різдво вже в грудні відсвяткували. Але мама чоловіка старої закалки, тому у неї свято сьогодні.

Одразу вам, дівчата,  скажу: Боже борони мати таку свекруху, як у мене. 8 років ми вже одна сім’я, а я все ще іноді забуваю, що з цією людиною у нас різні дороги, яким краще не перетинатися від слова узагалі!

Цього року чоловік знову намагався наполягти на своєму та зустрічати Різдво зі своєю родиною. Адже що таке святвечір? Велике родинне свято, яке здавен святкується з рідними та близькими.

Але добре пам’ятаю минулий рік і те, як мене вистачило лише на перший день. А на другий ми не прийшли.

З Тарасом тоді поцапалися так сильно, що потім ледь помирилися, думали навіть розлучатися. Не минуло й року, як спогади про те саме застілля потихеньку згладилися з пам’яті мого коханого, і Тарас знову за своє: «Давай Різдво з мамою зустрінемо, вона готує смачно».

От розповім цю історію, самі все зрозумієте.

Я в шлюбі вже не вперше і знаю, що мама чоловіка – це завжди скринька Пандори. Але в першому випадку все було ясно: мій колишній чоловік був єдиною дитиною, і вона ніяк не хотіла відпускати його в іншу сім’ю. До речі, це була одна з причин, через яку ми розлучилися. Випадок банальний і дуже розповсюджений.

З моєю нинішньою свекрухою ситуація зовсім інша. Мені було б легше, якби вона була істеричною чи злою. Але мама Тараса – жінка зовсім іншого зразка.

Хитра, м’яка і жіночна, вона ніби вода: її на сказаному не зловити і викрити ні в чому неможливо. Наче лисиця, чесне слово. Для всіх родичів вона ангел божий і найкраща господиня, а мені вона бачиться дуже лицемірною і підлою людиною, яка обожнює кольнути, поки ніхто не бачить.

Знаєте, вона з тих людей, які роблять компліменти, щоб образити. Наприклад, про те, що мені дуже личить макіяж, бо без нього я виглядаю втомленою.

Я пам’ятаю, одного ранку ми відвозили їй продукти. Я навіть не встигла до ладу привести себе в порядок. Ольга Вікторівна подивилася на мене і ахнула: «Ой, Оленочко, яке в тебе обличчя кругле, мабуть, довго спала?» При цьому подала якось все у вигляді невинного жарту, ніби це справді смішно.

Ще в день нашого знайомства, коли Тарас уже зробив мені пропозицію, я запитала, що вона відчуває, чи рада рішенню сина одружитися?

Ольга Вікторівна відповіла: «Звичайно, рада! Тепер він хоча б не ходитиме барами та клубами». Хоча я за ним ніколи такого не помічала. Так, ми зустрічаємося з друзями у закладах, можемо відзначити якесь свято в кафе, вибратися до гарного бару. Але все чинно і благородно.

Мабуть, її сильно зачепило, що син привів обраницю, не порадившись заздалегідь. Але я вважаю, що це абсолютно нормально. На момент наших заручин Тарасу було вже 33 роки, і всі рішення у своєму житті він давно приймав самостійно.

Так я й терпіла довгих 8 років свою нетактовну свекруху. Кожен її коментар немов rолка. При цьому чоловік був у щирому здивуванні і не розумів, яким є реальне ставлення його матері до мене:

Тарас казав: “Що ти таке кажеш? Вона ж тебе любить! Постійно робить тобі компліменти.”

Ага, я знаю її компліменти. Але справа, мабуть, у тому, що це його мама і Тарасу не зрозуміти, наскільки підступною і обачною може бути жінка.

Мій терпець урвався в минулий святвечір. Адже ми, як і попередні роки, пішли відзначати Різдво з родиною Тараса. Могли б, звичайно, і з моїми родичами, але є проблема: мама і тато давно розлучені, сім’я у нас маленька, і навіть у свята ми не збираємося так, як це заведено в дружніх і міцних сім’ях.

У чоловіка ж родина просто величезна, одних тільки дядьків і тіток має чотири.

Для його сім’ї святвечір і Різдво 7 січня – особливий час, оскільки вони віруючі. Вшановують традиції Різдва Христового рік у рік.

Вони завжди це свято відзначають два дні, все за правилами: першого дня на Святвечір накривають пісний стіл, а вже в саме свято Різдва – м’ясне. Сідають із першою зіркою, ставлять свічку, все як належить.

І мені, чесно зізнаюся, дуже подобається, що вони зберігають знання про те, що таке святвечір і як правильно зустрічати Різдво.

Але рік у рік відбувається одна дивина, яка ніяк не давала мені спокою.

У всіх сім’ях свято як свято. Всі говорять про сімейні справи, новини і про все на світі. А в цій родині тільки й розмов про те, які смачні голубці і котлети у свекрухи.

Ну тільки й розмов про голубці, чесно-пречесно: які вона цього року приготувала, по якому рецепту. А рецепт один і той же раз у раз: першого вечора Різдва вона готує пісні з рисом і сочевицею, а другого дня вже з м’ясом. І не дай боже не нахвалювати голубці свекрухи, на тебе тут же косо подивляться!

Я за все життя не дізналася стільки фактів про голубців, скільки на сімейних застіллях свого чоловіка. І ми сидимо, їмо, а вони все не закінчуються. Вистачає всім із головою, ще наступного дня залишається.

Востаннє, знаючи це, я вирішила так: покладу у тарілку одразу кілька штук. Не хочу, щоб мені свекруха заглядала в тарілку, як вона це зазвичай робила.

Але вона все одно не промовчала і каже: «Ого, Оленко, ось це порція! Як у Тараса. Хотіла б і я стільки їсти». Мовляв, вона не знає, скільки я зазвичай голубців з’їдаю.

А я сиджу, червонію і думаю: невже це так обов’язково заглядати мені в тарілку і вставляти свої коментарі? Ще й за столом, де зібралася вся родина на свята.

Я промовчала і продовжила тихо сидіти і їсти. Не минуло й 10 хвилин, як свекруха мене запитує: “Оленко, а чого ти притихла? Чому нічого не хвалиш про мої голубці, не смачні?”

Тут я не витримала. Я прямо сказала про те, що не можу рік у рік говорити про лише одні її голубці – набридло. Свекруха, почувши це, побіліла, як полотно, і трохи не зомліла.

На другий день у гості ми вже не пішли, незважаючи на те, що голубці з м’ясом Тарас любить найбільше на світі. Можливо, навіть більше за мене. Бо весь день він мене вмовляв не гніватись на матір, намагався заспокоїти і все повернути так, ніби мама так пожартувала.

Що це Ольга Вікторівна так з білою заздрістю говорить про мою фігуру, тому що свекруха завжди сидить на дієтах, але менша не стає. А мені просто по-людськи прикро. Більше не влаштовує мене таке ставлення!

І ось вчора чоловік знову взявся за старе і давай мене вмовляти до своєї матері в гості йти хоча б 7 січня на голубці з м’ясом. Ні, і ще раз ні!

Хоче – хай іде сам. Я краще до моєї мами на чай із запеченою качкою та тортом. Бачити більше голубці Ольги Вікторівни не можу!

Джерело