Приїхала знайома пожалітися на колишнього чоловіка. Ще кілька років тому я назвала б її подругою. Але зараз не знаю навіть, як назвати і ким рахувати.

Просто росли ми разом, вона у нас на весіллях побувала, начебто дружили, правда, якщо справа її хлопців не стосувалася. Вона неохоче нас зі своїми хлопцями знайомила.

А одного разу я подзвонила їй поспілкуватися, а її мама повідомляє: її немає, вона вийшла заміж і вони з чоловіком переїхали. З яким чоловіком? Коли вийшла?

Як виявилося, взагалі ніхто не підозрював про те, що сталося. Декілька років вона з нами не зв’язувалася.

Одного разу її зустріла випадково в магазині з цим чоловіком (мабуть, до мами приїжджали), але буквально привітавшись, вона сказала, що вони дуже поспішають і швидко пішла.

Все, більше жодного спілкування, навіть із днями народження не вітала. Телефонів контактних нам ніхто не дав.

А тут нещодавно вона розлучилася, виявилося, що чоловік пішов до іншої жінки. Ну, пішов і пішов. Але тут вона про нас згадала, почала всім дзвонити (наші номери в неї є), пропонувала зустрітися, а то ми перестали щось спілкуватися.

Ну, все як завжди: чоловік поганий, не такий, як всі. А найтяжче у цьому шлюбі полягало в наступному: вона дуже хотіла дітей, але їх не було. Вона довго обстежувалася, лікувалася. Щонайменше 6 років на це пішло. Зрештою вони розлучилися.

І тут вона випадково дізналася від дружини його друга, що не може мати дітей. Тобто він все чудово знав, бачив, як вона мучиться, обстежується, лікується і нічого їй не казав.

Ну, щиро кажучи, ми кинулися її шкодувати. Ось поганий який! Обдурив ні в чому невинну жінку.

А потім я й говорю: а чому він не обстежився? Чому ти вирішила, що річ у тобі?

А знайома каже: як чому? У нього ж у попередній сім’ї двоє дітей було!

Тут настала наша черга сильно задуматись. Я обережно питаю: то ти мужика з сім’ї з двома дітьми повела?

Знайома мовчала, щось про кохання говорити починає, про колишню дружину-погану (ну це так, це завжди колишня дружина погана!). Ми за нею помічали деяку зарозумілість стосовно оточуючих, з якого випливала впевненість у тому, що їй можна те, що іншим не можна.

Ще мій чоловік свого часу в ній це помітив, а потім уїдливо сказав, що вона себе ще й красунею вважає. На мій погляд вона й справді симпатична.

То питаю, звідки діти? Вона відповідає, що це діти його дружини від попереднього шлюбу, просто вона не знала, думала, що це від нього діти.

Ну, я й не витримала. Кажу, тобто ти повела батька від двох дітей зі спокійною совістю? Ти навіть не поцікавилася у «коханого» тобою чоловіка, чи його це діти? Ти навіть не питала, а на що вони тепер живуть, думаючи, що це його діти?

І висуваєш претензії, що він з тобою погано обійшовся? А за кого ти йшла заміж? Ти ж доросла людина, яка чудово розуміла, що мужик дітей кидає, не забезпечує їх!

На що сподівалася: що він був непорядним із іншими, а з тобою порядним буде?

Коротше жорсткі ми виявилися! Вона в сльози: дівчатка, ми ж подруги, чому ви не можете мене підтримати у скрутну хвилину?!

А потім каже, що дзвонитиме його колишній дружині (тій у якої двоє дітей), щоб із нею якийсь союз проти чоловіка та його нової жінки укласти.

Ми взагалі в осад випали. Бідолашна жінка, ось сюрприз на її голову впаде!

А з іншого боку — може ми, звісно, ​​і не маємо рації. Може, треба було шкодувати, за старою дружбою? Мене мучать сумніви — адже ми ж товаришували в юності.

Джерело