Зараз мені вже 47 років, і у мене є доросла дочка від мого попереднього шлюбу.

З її батьком ми розлучилися ще давно, коли вона була ще зовсім маленькою.

Він був дуже недобрим чоловіком та батьком для нашої доньки.

Коли Оксанці виповнилося 14 років, я вийшла заміж вдруге, і живу з Олегом й досі.

Будучи ще підлітком, Оксана свого вітчима обожнювала і поважала, і постійно називала його своїм татом.

А потім вона підросла, розшукала свого рідного батька, і почала налагоджувати контакт з ним.

Моєму чоловікові було прикро, звичайно, що моя дочка так різко переключилася на свого рідного батька, забувши про те, що саме він був поруч з нею у багато важливих моментів її життя, ростив і виховував її, як рідну, і я дуже розуміла його.

А також я боялася поганого впливу батька на свою дитину, але ми не змогли ніяк вплинути на цю ситуацію, дуже не хотіли вмішуватися в їх спілкування, щоб вона не ображалася потім на нас, адже це саме її вибір.

Зрештою, моя донька вже стала досить дорослою, щоб вирішити: пробачити свого тата за те, що проміняв сім’ю, чи ні.

Пів року тому моя дочка оголосила про свої заручини, і почалася підготовка до весілля.

Переговоривши зі сватами, ми вирішили, що хочемо влаштувати невеличке весілля для найближчої родини, у маленькому кафе.

Звичайно, що рідний батько дочки, мій колишній чоловік, не зміг знайти достатньої суми грошей на оплату половини витрат на весілля для своєї доньки, і тому мені довелося просити гроші у свого нинішнього чоловіка, вітчима Оксани.

Олег, звісно, погодився допомогти, хоч йому для цього і довелося залізти в борги, але він не відмовив мені, він дуже добра та порядна людина.

Загалом, підготовка йшла повним ходом. Хоча великого святкування ми зовсім не планували, зараз не ті часи, просто хотілося б, хоча б у кафе, зібрати найближчих наших родичів.

Ми з чоловіком думали, що зможемо за вкладені нами гроші теж вирішувати, як провести цей день, але недавно дочка мене приголомшила: вона сказала, що завжди мріяла про ідеальне весілля у всьому, і що дуже сильно хоче, щоб на церемонії все було «правильно».

Тому їй потрібно, щоб її справжній батько не просто був присутній на святі, а щоб ми з ним весь цей день вели себе як сім’я. Я була здивована і відразу у неї запитала:

«А як же твій вітчим, який на цю церемонію гроші дав?».

Оксана мені просто спокійно відповіла :

«Нехай поводиться на святі, як звичайний гість і сидить за столом з нашими родичами, а не з нами».

Я ще не розповідала про прохання моєї рідної дочки своєму чоловікові, але точно знаю, що Олег буде категорично проти, це його дуже засмутить.

Я б з радістю погодилася грати роль знову дружини свого колишнього чоловіка, щоб допомогти виконати мрію дитини, але ж це буде зрадою по відношенню до мого нового чоловіка.

Виходить, що він заліз заради весілля моєї доньки в борги, а справжній батько моєї доньки жодної копійки не дав, але все одно ця людина буде «господарем свята» лише тому, що про це мріє Оксана і хоче, щоб в цей день збулася мрія її дитинства.

Якось не по-людськи виходить. Що робити мені зараз? Я навіть не знаю.

Відмовити дитині і бути поряд зі своїм чоловіком, чи таки попросити Олега сидіти окремо і нічого поганого в тому на один день немає?

КІНЕЦЬ.