КІНЕЦЬ.

Рік тому моя мама Олена відзначила своє 68-річчя. Незважаючи на свій вік, вона завжди була активною та повною енергії, і лише недавно почала скаржитися на втому та труднощі з домашніми справами.

Я помітила, що вона стає стомленішою, і це турбувало мене. Якось увечері, сидячи у вітальні з моїм чоловіком Андрієм, я порушила цю тему. “Андрій, я думаю, мамі стає все важче одній.

Може, запросити її жити до нас?” Андрій, який завжди був дуже прив’язаний до моєї мами, погодився без вагань. “Звичайно, це буде правильним рішенням. Вона ж є частиною нашої родини,” – сказав він.

Коли ми запропонували мамі переїхати до нас, вона була спочатку збентежена, але після довгих умовлянь погодилася. Ми не могли й уявити, наскільки це рішення змінить наше життя!

Мама не тільки допомагала по будинку, але й принесла в нашу родину так багато радості та тепла. Вона розповідала історії зі свого дитинства, готувала улюблені страви та навіть навчила Андрія в’язати. Якось, готуючи вечерю разом, я сказала їй: “Мамо, ти так багато для нас робиш. Ми такі вдячні тобі.

” Вона посміхнулася, заважаючи щось у каструлі. “Люба, я щаслива бути поруч. Це робить мене потрібною і живою.” Наші вечори перетворилися на справжні сімейні збори, де ми ділилися новинами, планами на майбутнє та сміялися з жартів мами. Вона була сполучною ланкою, яка зміцнювала нашу родину.

Зараз, дивлячись назад, я розумію, що наше рішення взяти маму до себе було одним із найкращих. Вона не просто допомагає нам – вона робить наше життя повним, яскравим і щасливим. Ми дійсно не уявляємо свій день без неї.