Ольга вже 3 роки на заробітках в Італії. Люди дивуються їй, адже діти її вже дорослі, мають свої сім’ї, живуть вже окремо, тому могли б забезпечувати себе самі, а вдома дружину чекає чоловік. Хіба це нормально для сім’ї?

Та Ольга нікому нічого не говорила, яка, насправді причина того, що вона поїхала на заробітки.

Справа в тому, що в шлюбі Ольга була дуже щаслива, адже її Микола дуже хороша людина, він так турбувався про неї, що такого чоловіка годі й знайти.

Ольга знала, що має надійне плече, має на кого покластися і поруч з нею є людина, яка завжди підтримає і, навіть, в найскладнішу хвильну, не підведе.

Так і було. Спочатку обоє влаштувалися на роботу, стали добре заробляти ще зовсім молодими. Потім з’явилися діти, син та донечка, довкола яких подружжя лише й крутилося. Їх маленький світ був дуже щасливим.

Загалом, жили вони дуже добре.

А якось Ольга стала помічати, що її чоловік дуже змінився: часто десь затримується, постійно на телефоні, справи у нього якісь, щасливий і віддалений, яким ніколи не був.

А згодом став зовсім ходити сумним і одного разу таки зізнався дружині про зраду. Він щиро розкаявся, сказав, що в них на роботі у відрядженні була молода співробітниця і він, сам не зрозумівши, як вчинив таке, про що дуже шкодує, не може пробачити собі і не пробачить за все життя.

Микола дуже просив дружину вибачити його заради сім’ї, заради дітей, адже він її дуже кохає і не хоче втрачати їх маленький рай. Чоловік обіцяв, що більше такого ніколи не повториться.

Ольга стояла мовчки, весь її щасливий світ перевернувся, але вона бачила, як плаче її чоловік, вперше за багато років їх спільного життя.

Вона вирішила не руйнувати сім’ю заради дітей і пробувати жити далі, наче й нічого не було.

Та, на жаль, зовсім не вийшло так.

Зі спогадів зраду старти не вдалося. І, як Микола не старався, що тільки не робив для дружини, та почуття Ольги вже були не ті, що колись. Між ними стояла зрада.

Коли діти одружилися, Ольга не могла сама залишатися з чоловіком і, хоч вони й непогано жили, вона вирішила їхати в Італію. Там її хрещена мати жила і обіцяла їй допомогти влаштуватися і роботу знайти.

Ольга тішила себе тим, що допомагатиме дітям, хоча причина була зовсім інша.

Микола все добре розумів, він добре заробляв і Ольга, ні в чому не мала потреби, насправді. Він прошив дружину залишитися з ним, адже щиро кохав її і не міг її залишити і кудись з дому піти, та в Ольги в душі ніби щось надломилося, вона може пробачити все, але не таку зраду. Серцю не накажеш.

Ці три роки для жінки були важкими, багато думала над всім, а зараз ще й здоров’я підводить, хоча їй всього 53.

Зараз відчула важку тугу за домівкою, за родиною, хотіла б додому повернутися. Микола й досі її чекає, дзвонить постійно, просить повернутися, що він ніколи ні на кого не проміняє її.

Та Ольга його не кохає, напевно, так, як раніше, та зрада залишила назавжди слід на душі.

Лише останнім часом задумується, чи правильно вона чинить. Чи варто пробачати і повернутися додому і пробувати все почати з початку? Чи людина, яка зрадила раз, можить зрадити знову?

КІНЕЦЬ.