Виросла в селі, я завжди мріяла вчитися у столиці. Ця мрія стала реальністю, коли я вступила до столичного університету. Це було нереальне відчуття – сільська дівчина у великому місті.

Я була сповнена рішучості отримати з цих змін максимум користі. На першому курсі я познайомилася з Арсенієм через спільного друга.

Мене миттєво привернула його яскрава зовнішність, але я навіть не припускала, що він відповість мені взаємністю. Однак у нас були спільні інтереси у музиці, їжі та поглядах на життя, і ми проводили багато часу разом, часто відпочиваючи з друзями.

Незважаючи на нашу близькість, Арсен ніколи не здавався зацікавленим у тому, щоб перевести наші стосунки на більш серйозний рівень.

Я часто натякала на спільне життя або навіть шлюб, особливо в той період, коли багато наших друзів почали одружуватися та заводити сім’ї. Але Арсен ніколи не звертав уваги на мої пропозиції.

Ми були разом уже майже 5 років, і мені було вкрай цікаво: чи він взагалі замислювався про наше майбутнє як пари? Закінчивши університет, Арсен став винаймати квартиру, а я, як і раніше, жила в гуртожитку.

Зіткнувшись із необхідністю шукати нове житло, коли я закінчувала останній курс, я хоч би тепер сподівалася на якусь пропозицію. Але він мовчав.

Вважаючи, що він ніколи не запропонує мені співжиття, я вирішила винайняти квартиру з сусідкою по кімнаті. Коли я згадала про майбутній переїзд, Арсен сильно здивувався і поцікавився, куди я прямую. У легковажній манері я пожартувала , що переїжджаю до нього.

На мій величезний подив, він сприйняв мій жарт серйозно – і запропонував перевезти мої речі до нього в найближчі вихідні. У передчутті грандіозної події я не можу не ставити питання: невже, якби я не пожартувала тоді, він ніколи б не запропонував нам жити разом?