Нещодавно я повернулася після 5-річної роботи за кордоном, поїхавши заробляти гроші на медичні потреби моєї старшої доньки Олі.

Син Олі, мій онук, народився недоношеним та з проблемами зі здоров’ям. Поки ми виборювали його порятунок, чоловік Олі покинув їх, заявивши, що не може впоратися з таким тиском.

Щоб підтримати Олю, я влаштувалась на роботу за кордоном, у той час як вона поєднувала свою роботу, підробіток неповний робочий день та догляд за нашим онуком. На щастя, він одужав і зараз є здоровою, активною дитиною.

Тим часом, моя молодша дочка Маринка зіткнулася зі своїми власними труднощами. Заміжня, троє дітей – вона жила з батьками чоловіка, постійно піддаючись критиці з боку свекрухи.

Її чоловік, який звик до того, що його балують, мало допомагав їй, залишаючи Маринці більшу частину обов’язків.

Вони не могли дозволити собі власне житло, покладаючись на скромні заробітки Маринки та невелику зарплатню її чоловіка.

Коли я повернулася із суттєвими заощадженнями, то вирішила допомогти Олі купити машину, знаючи її напружений графік та шкільні та позакласні заняття сина.

Однак цей акт підтримки викликав ревнощі у Маринки. Вона сварилася зі мною, вимагаючи будинок, щоб уникнути панування своєї свекрухи, прирівнюючи таку покупку до машини, яку я купила для Олі.

Хоча в мене були кошти, щоб купити Маринці будинок, я вагалася, знаючи, що в них не вистачить коштів на утримання та проживання.

Оля запропонувала мені відкласти гроші на старість, передбачивши відсутність подяки з боку Маринки.

Розриваючись між моїми доньками, я зіткнулася з дилемою: чи маю я купити Маринці будинок, сподіваючись, що це призведе до їхньої незалежності та кращого життя, чи мені слід поберегти свої ресурси, враховуючи мої майбутні потреби та ймовірність їхньої невдячності?

КІНЕЦЬ.