Вже писала свою історію про батьків, які завжди на боці брата. Вони більше йому допомагають, хоча він матеріально живе краще за мене.

Коли я вступила до столичного вишу, довелося виписатися з батьківської квартири, щоб прописатись у гуртожитку. Незабаром розпочалася приватизація житла, і мене в документах немає. Є частка 25% брата, решта тата та мами.

Зараз мені вже 51 рік, батькам по 75 років, і я почала цікавитися спадщиною. Мама образилася, коли я запитала, як буде поділена квартира між мною та братом. Відповідь: «Ти чекаєш поки нас не стане?».

Я не бажаю, щоб батьків не стало, але рано чи пізно це питання доведеться вирішувати нам із братом. Батько показав документи, тож я дізналася, що на мене приватизація не поширюється.

Тоді я запропонувала оформити заповіт на нас порівну. На що мати відповіла, що частка брата так і залишиться за ним, а свої частини вони поділять порівну між нами.

Я заявила, що це несправедливо і тоді батьки сказали, що після того, як їх не стане, брат мене не скривдить і ми домовимося. Я не стала сперечатися, тільки сказала, що якщо брат зробить не по справедливості, то позиватися за свої квадратні метри з ним я не буду, а просто назавжди викреслю його зі свого життя.

Якщо батьки цього хочуть, то нехай так і залишається. Після цієї розмови мама перестала мені дзвонити, а коли я її набираю, каже, що зайнята.

Новий рік ми завжди зустрічали разом, цього року мені зателефонував брат і сказав, що він уже приїхав до батьків, і щоб ми з чоловіком не їхали, буде тісно. І додав, що вони приїхали з дітьми.

Я здивувалася, що його син від першого шлюбу живе в іншій країні, а є тільки син його теперішньої дружини. Він відповів, що пасинок узяв із собою свою дівчину. Тобто чужий онук та ще зі сторонньою дівчиною батькам ближче, ніж ми?

Дуже боляче від такого ставлення. Але нав’язуватись я не буду. Коли дуже хворів батько, брат дав гроші, а татом займалася я. Тепер же вирішила, що якщо таке повторитися, то гроші тепер дам я, а брат нехай возить лікарнями або наймає доглядальниць.

КІНЕЦЬ.