Я досить діяльна людина і не витримую самотності, без колективу не уявляла себе ніколи. Після заміжжя пропрацювала лише півроку і чоловік наполяв, щоб я покинула роботу і займалася лише будинком.

На мою незгоду відповів: «Мені не потрібна дружина, яка втомилася і постійно нічого не встигає». Так я стала домогосподаркою.

Спочатку мені начебто навіть це сподобалося. Я навела скрізь ідеальний порядок, готувала для Сашка смачні обіди, навчилася пекти пиріжки.

З’явилося багато вільного часу, який я заповнювала серіалами, розмовами з подругою по телефону ні про що. В інстаграмі дізнаюся, хто зі знайомих чого досяг у житті, у когось цікава робота, хтось пішов вгору кар’єрними сходами, і я зрозуміла, що потихеньку тупію.

Вранці проводжаю чоловіка на роботу, стою біля вікна, дивлюся, як люди поспішають на роботу, і ще гостріше відчуваю свою неповноцінність, і така туга бере. Увечері знову на кухні, готую вечерю до приходу чоловіка і помітила, що від різних смаколиків почала товстіти і, до речі, чоловік теж.

Намагалася знову поговорити з Сашком, але він iсказав: «Я що, сто разів маю повторювати те саме, що я хочу, щоб дружина була вдома і зустрічала мене невтомлена, не бігла з роботи, щоб приготувати вечерю на швидку руку. Я достатньо заробляю, щоб ти не працювала. Та й згадай свою роботу, перекладала папірці з місця на місце, а на дорогу витрачала більше, ніж заробляла. Ти маєш бути вдома».

Я так і не зрозуміла, чому це я комусь щось винна, але сваритися не стала. Але час минає, і я стала вже забувати, як оформляла документи, призабула і англійську, сиджу вдома, як у коконі, одна розвага інтернет.

Я знаю, що багатьом подобається такий спосіб життя, що мені заздрять, а я не можу так. Я хочу, як раніше бути у формі, вранці нафарбуватися, одягнутися красиво, зробити зачіску та їхати, як усі на роботу. А доводиться сидіти серед каструль.

КІНЕЦЬ.