Моя дочка в невістках і дня не пропрацювала. Свекруха поки була молода, то кожного дня приносила після роботи торбу продуктів, оскільки працювала на ринку.

І лише тепер, коли і сват і сваха осіли дома, бо вік вже не молодий і пенсію даремно не дають, моїй Олі це сильно не сподобалось.

Дочка ж думала, я її пожалію, а в кращому випадку, ще й провчу її свекруху, а я навпаки, стала на захист свахи.

Я не думала, що дочка така невдячна.

В нас з чоловіком двоє дітей.

Старша дочка багато років живе з дітьми за кордоном, в Італії. Доля її була нелегка. Спершу жила з невісткою, але чоловік почав заглядати до чарки і не стерпівши такого життя подалася на чужину, розлучившись з Петром.

На даний час мого колишнього зятя вже немає в живих, але це й не дивно…

За старшу я не хвилююся, хоча й з молодшою Ольгою донедавна проблем не було.

Ми з чоловіком в селі живемо. Маємо невеличке господарство. Тримаємо і корівчину і кури і гуси. Кролі донедавна були.

В селі роботи хватає. Я працювала двірником в школі, а чоловік в колгоспі, а коли все розпалося, то почав хазяйнувати.

Продукцію ми возили і возимо на базар, і дочці, звісно ж, допомагаємо чим можемо.

З малечку Оля бідкалася, що не хоче в селі жити.

– Я вийду заміж за міського парубка і буду жити, як в Бога за пазухою.

Так і сталося, хоч пішла Ольга жити в квартиру, де жила і свекруха і свекор.

Свати в мене були молоді і шустрі. Крутилися, як могли все своє життя.

Моя ж Оля з декрету так і не вийшла, хоча діти вже не такі й маленькі.

Зять має гарну роботу, тому дочка не спішить на “дядю” працювати.

Але скажу відверто, вона і по дому нічого не хотіла робити. Свекруха її з роботи прийде, їсти зварить, в хаті прибере. А хто ж такому житті буде проти?

Ольга за дітьми гляділа, і про себе любиму не забувала.

Я не раз казала свасі, щоб привчала невістку до роботи, але та така людина, що краще сама зробить, ніж буде когось просити.

Але вже рік часу, як моя сваха на пенсії. І все тепер змінилося.

Роки, як не крути, беруть своє. Не має вже такого вона здоров’я і їсти зварити і прибратись як слід.

На Водохреща ми з чоловіком вирішили провідати дітей і онуків. І трішки я засмутилась через дочку.

Ми після столу вирішили з Ольгою і дітьми прогулятися вулицями міста.

Хоча, скоріше сама Ольга мене попросила з нею на вулицю вийти, подалі від очей свекрухи.

Мене ж розпирала цікавість, що таке могло в них трапитися.

І ось, що я дізнаюсь від Ольги.

Виявляється, її свекруха вже не має такої сили мити, готувати і прибирати. Та незважаючи ні на що, мовчить, щоб не налякати невістку.

– Ти уявляєш, вона навіть тарілки не може нормально помити. Я мушу після неї все перемивати, бо не можливо в руки взяти, все з жиром.

Те саме і з їжею, варить одне і те саме.

– А ти візьми і сама готуй! Скільки можна на чужій шиї сидіти?

– Мам, ти кого взагалі підтримуєш? Я твоя рідна дитина, а Лариса Петрівна чужа людина.

– Як не подобається тобі життя в місті, то забирай дітей, чоловіка і гайда до нас в село. Місця всім знайдеться, ти ж знаєш, в будинку жити є де.

І тут моя Ольга притихла. Дійшло до неї, що таке життя, яке вона має, треба цінувати.

– Стань зранечку і їсти на весь день наготуй і в хаті прибери, а потім роби що хочеш.

– Мамо, але ж я хочу, але вона цілими днями на кухні сидить і чаює!

– Вона доброго слова від тебе чекає, а ти як той камінь…

Ви знаєте, після моїх настанов дочка змінилася.

Сама сваха мені при першій нагоді про це розповіла.

Я не знаю, чому та молодь зараз така. Хоча, яка там вже молодь. Ще пару років, і весілля дітям моя Ольга робити буде…

Джерело