Світлана і Роман знали один одного з дитинства. Роман ще в садку казав, що одружиться з нею коли виросте.

Їх так і називали з дитинства – наречений і наречена.

Так минули й шкільні роки. Роман іноді проводжав подругу дитинства, носив її портфель, пригощав цукерками, квіти дарував і всілякі дрібнички.

Дбав про неї як старший брат, хоч вони й були ровесниками.

Після школи їх дороги розійшлися, але їм знову судилося зустрітися.

Роман приїхав до рідного села у відпустку.

Двадцятип’ятирічний красень. Він був на заробітках і у відпустку до батьків приїжджав щоліта.

За всі роки після школи він жодного разу не бачився зі Світланою. Вона вчилася і жила в іншому місті.

Три роки тому Роман одружився, але через півроку розлучився.

Його дружина хотіла бути дружиною багатого чоловіка. Поки Роман розбагатіє, то багато часу пройде, а вона хотіла все й одразу.

Більше, після того Роман так і не одружився, і все частіше згадував Світлану…

-Синок приїхав. Все ще без дружини. Або вже без дружини, – пожартував батько, коли побачив його з сумками на порозі. – Там твоя наречена завтра заміж виходить.

-Світлана? Давно її не бачив. Потрібно сходити, подивитися. А хто наречений? – здивувався Роман.

-Так з міста хлопець. Жаль дівку, така красуня, розумниця, а наречений молодий, але непоказний якийсь. А вчора сварилася вона з батьками, у нас навіть чути було.

-Чого? Не сподобався зять? – запитав Роман.

-Та батько Світлани, його з дружкою побачив. Обнімалися, цілувалися… Вона теж із міста приїхала, сам розумієш, а Світлана не вірить. Її вдома тоді якраз не було. А завтра весілля. Уявляєш?!

Роман застиг від здивування.

-Як тут у вас цікаво… – хмикнув Роман і почав розбирати свої речі.

-Шкода Світлану, і батьків її шкода, переживають, – продовжував батько. – Де ти був раніше? Пам’ятаю в дитинстві все говорив: “Наречена моя, одружуся.”

-А що? Може й одружуся. О котрій весілля? – раптом запитав Роман.

-Та о третій годині завтра розписуються. А до п’ятої всі на бенкет, вдома у них…

-А хто у вас тепер працює у ЗАГСі?

-Так подружка її, Танька, ви ж усі разом вчилися.

-Добре, мені пора. Ввечері буду. Маю справи.

-Що вже задумав, синку? – поцікавився батько.

-Та нічого. Все добре. Не переживайте.

Роман пішов шукати Тетяну. У селі це було не складно.

Вона теж підтвердила, те що батько йому сказав.

Світлана сама прибігла до подруги, розповіла. Плакала, спочатку на батьків ображалася, а потім і на нареченого свого.

І заміж уже не хоче, а від весілля не знає, як відмовитись, батьки її все оплатили, гостей покликали, грошей купу витратили. Соромно. Вона й заміж передумала виходити вже…

Тетяна влаштувала їм таємну зустріч, щоб ніхто крім них не знав. Роман і Світлана.

-Ну що, красуне. Запросиш мене на весілля? – запитав Роман.

-Не буде весілля. Зараз скажу батькам. Жаль їх тільки. Усі вже гості запрошені, кафе оплачене, – Світлана раптом заплакала.

-Ну, перестань, це ж краще, ніж потім з таким жити, – Роман обійняв дівчину, але вона ще більше заплакала. – Ну, ну, припини, все буде добре. А батьки зрозуміють.

-Ні. Я ніколи більше заміж не вийду. Ніколи! – плакала Світлана.

-Так вже й ніколи? – посміхнувся Роман. – А за мене підеш?

-Наречений? Це тільки у дитинстві було…

-Та ти, як маленька плачеш. Вийдеш за мене, востаннє запитую?

-Ти весь час жартуєш…

-Не жартую. Згодна?

-А як же цей?..

-Додому, мабуть, поїде. Що йому тут робити, хай їде. Ми й так багато часу змарнували. Поїдеш зі мною?

-Поїду, – Світлана знову заплакала.

-Та що ж ти все плачеш?

-Ну, що робитимемо? – це зайшла Тетяна. – Я дивлюся ви часу даремно не витрачали, обіймаєтеся. Але треба вирішити, що завтра буде. Досить плакати.

Розійшлися, коли вже стемніло…

Наступного дня було весілля. Не скасовувати ж бенкет, люди чекають. Тільки нареченого замінили. Навіть весільний костюм для Романа знайшли.

Тетяна і молодята старанно вдавали, що розпис іде за всіма правилами. Насправді ж це відбулося тільки через місяць.

Все пройшло весело, батьки Світлани здивувалися, побачивши іншого нареченого, але це їх не засмутило, Романа вони добре знали. Деякі гості навіть і не знали, хто наречений, тому про підміну не дізналися.

А куди жениха-зрадника поділа? Так просто культурно попросили поїхати їх разом із тією самою дружкою.

Роман і Світлана після весілля, коли їх по-справжньому розписали, поїхали разом на заробітки.

Хоча спершу, звісно, був медовий місяць… В Італії.

Заробили грошей і повернулися в рідне село. Там вони і жили поки не вийшли на пенсію. Будинок збудували. У них два сини, і три внуки.

Батьки Романа живуть поряд.

Ось така історія кохання з дитинства. Наречений і наречена…