Так сталося, що з Іриною ми  одружилися відразу після школи. Через пів року з’явився син, через три роки ще один, а ще через три роки – дочка. Я відразу пішов працювати і вступив на заочне навчання до технікуму. Ірина не працювала, сиділа з дитиною, а я після навчання поїхав працювати у Бельгію.

Графік роботи був місяць через місяць. Так що з грошима проблем не було і немає по сьогоднішній день. Пропрацював я так більше десяти років, а потім організував невеликий бізнес, який приносить непоганий прибуток.

Зараз нам з дружиною 57 років. І за весь цей час у мене не було причин у чомусь дорікнути мою дружину. Принаймні жодного разу не виникло думки, що вона мені не вірна. Діти виросли, син і дочка працюють. У обох свої сім’ї, є вже і внуки.

Останні десять років Ірина працювала у одній компанії. За специфікою своєї діяльності, вона дуже часто їздила у відрядження. Особливо останні три роки.

Відрядження бувало затягувалися до місяця. Перебуваючи у відрядженнях, дружина не забувала телефонувати майже щодня і розповідати, що дуже сумує за мною і дітьми.

Якось, мені по справах довелося поїхати до іншого міста, домовитися про гуртову закупівлю фруктів. Підписавши контракт, ми пройшли в кабінет постачальника.

Яким же було моє здивування, коли на одній з фотографій в його кабінеті, я впізнав свою дружину, яка мило посміхалася поруч з Юрієм, так звали мого постачальника.

Я подивився на них і у мене перехопило подих. Неймовірним зусиллям волі я зібрався з думками і байдужим тоном поцікавився хто на фотографії. Юрій пояснив, що це його дружина, з якої він вже чотири роки перебуває в цивільному шлюбі. Він запропонував відмітити наш договір у нього вдома, заодно познайомити зі своєю дружиною.

По дорозі він дуже хвалив свою кохану, розповідаючи яка вона чудова господиня. Одне, за його словами, було погано, їй часто доводилося їздити у відрядження по роботі.

По дорозі я не аби як хвилювався. Головне, щоб не сталося, я намагався бути спокійним. Ми під’їхали до будинку і господар запросив мене пройти в будинок.

Ми пройшли до їдальні і він з гордістю мене представив своїй дружині. Побачивши мене Ірина стала і стояла на місці, й кроку не могла ступити, а я навіть слова не міг вимовити.

Так ми дивились один на одного дуже довго, в крайньому разі, мені так здалося. Я зрозумів, якщо я зараз не піду, то це все закінчиться не дуже добре. Я повернувся і мовчки вийшов з будинку.

Заїхавши за речами в готель я помчав на залізничний вокзал. До тями я почав приходити тільки в купе потяга. В голові крутилось лише одне питання:” За що?”. Вдома я не міг ні спати не їсти, не знаходив собі місця. Я не міг зрозуміти за що вона зі мною так зробила. Дні проходили один за одним, а я ніяк не міг заспокоїтись, чому все так сталося.

Ірина мені телефонувала, але я не брав слухавку. Лише через тиждень, я все ж таки взяв телефон. Ірина говорила щось незрозуміле, намагалася щось пояснити, просила вибачення, намагалася навіть мене звинуватити. В кінці розмови стала просити пробачення.

Я дослухав її до кінця і мовчки відключив телефон. Я більше не міг цього всього слухати. Моя дружина жила подвійним життям. Вона говорила неправду весь цей час мені і своїм дітям.

Ірина приїхала через два тижні. Вона все ще сподівалася якось мене вмовити її пробачити. Послухавши її, я зателефонував дітям. Коли вони приїхали я запропонував Ірині все їм розповісти самій. Вона звела все до того, що я не приділяв їй належної уваги. Але вона нас дуже любить і просить її пробачити.

Першим заговорив старший син, він сказав, що ніколи їй цього не пробачить і вийшов з квартири.

Молодший син взагалі нічого не сказав, просто мовчки вийшов слідом. Дочка мовчки встала, по її обличчю котилися сльози. Ірина все зрозуміла. Вона опустила очі і пішла з квартири.

З’явилася вона через рік. Її новий чоловік знайшов собі молоду дружину. Ірині діватися було нікуди і вона повернулася в наше місто. Кілька разів вона намагалася зі мною зустрітися, але я відмовився. Діти теж не відповідають на її дзвінки.

КІНЕЦЬ.