Віра ніколи не припускала, що колись цей час, коли кохана людина проміняла її на іншу жінку, вона згадуватиме зі сміхом і полегшенням. Віра була відкритою за вдачею людиною, їй були чужі різні маніпуляції та хитрощі, які можуть призвести до особистого збагачення на шкоди іншим людям. Так її батьки виховали – працюй, не лінуйся і все в тебе буде.

Після закінчення інституту Віра знайшла роботу. Довіру керівництва вона повністю виправдовувала та була на доброму рахунку. Там Віра познайомилася із Семеном, який працював у тій же компанії, але в іншій філії.

То був молодий чоловік досить симпатичної зовнішності. Жінки-колеги відразу повідомили її, що цей хлопець відомий дамський угодник і він любить, щоб бігали за ним, оскільки вважає себе чарівним чоловіком.

– Дивись, не ведися на його солодкі обіцянки, – попередили Віру жінки в її відділі, але вона вирішила, що вони, мабуть, самі хочуть опинитися на її місці, адже Семен такий чарівний!

Хто ж відмовиться від романтичних стосунків із таким чоловіком! Він гарно залицявся до Вари, говорив багато компліментів, дарував квіти в потрібний момент. Але найголовніше – Семен умів правильно знайти тему для розмови і завжди говорив те, що хотіли від нього почути.

– Віро, ти сьогодні втомлено виглядаєш. На роботі були проблеми? Може, поділишся і тобі полегшає, ось побачиш.

Семен був спостережливою людиною. Він умів слухати й умів почути те, що жінка хоче сказати. І він використав цю отриману інформацію на свою користь, але так, щоб це було прикрито рамками пристойності.

Загалом Семен був талановитим маніпулятором. Через місяць Віра вже була закохана в нього по вуха. Вона й сама не помітила, як у неї виникла потреба бачити Семена щодня.

– Він мене розуміє буквально з півслова, ми створені один для одного, як дві половинки одного цілого, – захоплено ділилася вона з подружками думкою про свого хлопця. Вона вже Семена так і називала – мій хлопець, сподіваючись на пропозицію руки та серця. Далі весілля Віра свої мрії не розвивала, але малися на увазі суцільні молочні річки та шоколадні береги.

– Скажи, кохана, однокімнатна квартира, де ти зараз живеш, це твоя? – якось спитав Семен.

– Так, це батьки, дякую їм велике, постаралися, купили мені окрему квартиру, – безтурботно відповіла Віра.

– Але ж ти коли-небудь одружишся, добре б двокімнатну мати, як твої батьки на це дивляться, допоможуть? – цікавився Семен.

Солодко заплющивши очі від слова “одружишся”, Віра не відразу зрозуміла питання.

– Навряд чи. Вони самі живуть у двокімнатній квартирі. Але ж можна жити поки що в моїй однокімнатній, збирати гроші і потім вже розширювати житлоплощу, – відповіла Віра і з надією подивилася на Семена. Той промовчав. Але вона була й так рада, зрозуміла, що у хлопця серйозні плани і він завчасно переймається тим, щоб вони в майбутньому жили з комфортом. А потім маленький народиться, неслася вона у безхмарні роздуми далі.

Але все пішло не так. Поки Віра чекала на пропозицію руки і серця від Семена, сам Семен раптом охолов до неї. Він вже не зустрічав її з роботи, про квіти і не згадував. Віра щодня йому дзвонила, уточнювала, коли вони можуть побачитися, але Семен постійно посилався на те, що він завантажений на роботі або, що він занедужав або, що його мама попросила про допомогу і він усі вихідні буде зайнятий.

На роботі почали шушукатись, що у Семена нова пасія. – Ти чула, що Лариса, ну, та, яка весь час ходить у короткій спідниці навіть у морози. Так ось, ця Лариса виставила чоловіка з квартири, розлучилася з ним, а квартиру залишила собі. Не знаю, як це в неї вийшло, але вона тепер завидна наречена з двокімнатною квартирою. І як ти думаєш, хто тепер у неї в кавалерах ходить? Твій Семен! – доповіли Вірі співробітниці.

Віра спочатку не вірила, казала, що це все плітки, але якось їй треба було завезти папери до філії, де працював Семен. Вона не стала йому дзвонити та попереджати про свій приїзд. Яке ж було її здивування, а потім розчарування, коли вона побачила за рогом будівлі Семена та жінку в короткій спідниці!

Вони разом щось обговорювали та сміялися. Семен мало не нависав над жінкою, а та мило з ним фліртувала. Віра сховалась за кіоск та набрала номер телефону Семена. Вона спостерігала за ним. Семен, побачивши номер дзвінка, скривився і натиснув кнопку скидання виклику.

– Хто дзвонив, – почула Віра голос Лариси.

– Так, по роботі.

Закінчивши розмови, парочка рушила до входу до будівлі. Рука Семена лягла на талію Лариси. Та його руку не прибрала. Віра все бачила. Вона ледве стрималася, щоб не розплакатися. Увечері вона ще раз зателефонувала хлопцеві. Він не відповів і не передзвонив. Чи довго Віра сумувала б за Семеном, невідомо, але подальша подія переключила її увагу повністю на інші справи.

Вранці Вірі зателефонувала мама і попросила її терміново приїхати, не пояснюючи причин.

– Паспорт із собою візьми та не затримуйся, – попросила мама. Віра взяла відгул на роботі і помчала до батьків, підозрюючи щось погане. Мама чекала її біля свого під’їзду.

– Поїхали, нас вже чекають, – скомандувала вона. – Мамо, поясни, що сталося, – схвильовано запитала Віра.

Виявилося, що мамин старший брат потрапив в палату. Він був у розлученні, рідних дітей у нього не було. Натомість була у власності трикімнатна квартира у центрі міста. Він хотів відписати свою квартиру сестрі, матері Віри, та попросила все оформити на дочку.

– І не сперечайся зі мною. Кому ще заповідати квартиру, його колишній дружині, чи що? Мало вона нам нервів зіпсувала? Я завжди була і буду опорою братові, і він це знає. Він уже викликав нотаріуса.

Заповіт оформили, а за кілька днів дядька Віри не стало. Віра допомагала матері в організації прощання, втішала її, бо мама дуже любила свого старшого брата.

Минуло лише 10 днів з моменту, коли Віра бачила Семена з Ларисою, а їй здавалося, що промчав рік. Таким далеким і неважливим тепер здавався Семен. Якось на роботі стало відомо, що у Віри не стало дядька і він залишив їй трикімнатну квартиру.

Їй співчували, заздривши спадщині, що впала як сніг на голову. Увечері, коли Віра вийшла з роботи, на неї чекав сюрприз. Біля виходу стояв Семен із букетом.

– Кохана! Я чув, що ти втратила дядька. Співчуваю. Коли мені повідомили цю новину, я одразу примчав, щоб підтримати тебе у скрутну хвилину. Сподіваюся, що скоро я зможу щодня бути поряд і дбати про тебе.

Віра не знала, як реагувати, але переживання останніх днів далося взнаки і вона почала сміятися. Все голосніше та голосніше. Вона не могла зупинитись і продовжувала сміятися, варто було їй знову побачити схвильоване обличчя Семена.

– Вибач, просто так зраділа, коли почула твої слова про турботу, – з іронією промовила Віра. – У мене лише одне запитання. Лариса вже знає про твоє рішення, чи ти залишив її як запасний варіант?

Віра замовкла, дивлячись на розгубленого Семена.

– Думаю, що все ясно. Дякую тобі за урок. Я не зробила найбільшу помилку у своєму житті не вийшла за тебе заміж – доля вберегла. Всього доброго. – Віра хотіла пройти, але Семен загороджував дорогу.

– Ти все неправильно зрозуміла, – пробував він щоб урятувати ситуацію. – Я тобі все поясню. Ми з Ларисою разом працюємо, нічого більше, а чутки про наш роман так це просто чутки. Заздрісники, щоб їм порожньо було, ніяк не вгамуються, – намагався намацати він вірний шлях до серця Віри.

Але вона вже спокійно сприймала все. Закоханість минула. Як не намагався Семен, як не прикладав весь свій досвід, все було марно. Віра просто стояла і чекала, коли він звільнить їй дорогу. Той нарешті все зрозумів.

– Ну і добре. Я краще за тебе жінку собі знайду, теж мені принцеса. – Він пішов, квіти забрав із собою.

Минуло півроку. Віра переїхала жити до трикімнатної квартири, а свою однокімнатну здавала в оренду. Гроші від оренди віддає батькам, їй цілком вистачає зарплати. Із Семеном вона більше не зустрічалася. Він, напевно, шукає жінку своєї мрії обов’язково із власною великою квартирою, а краще із двома.

КІНЕЦЬ.