Коли я зустріла у Римі жінку, яка стверджувала, що купила квартиру всього за 3 роки роботи тут, то поставилася до цих слів скептично і подумала, що вона перебільшує.

Сама я, проживши в Італії 18 років, не встигла придбати ніякої нерухомості: тільки-но зробила на дрібний ремонт у своєму будинку.

Я висловила їй свою недовіру, але інші колеги-жінки підтвердили її розповідь, заявивши, що Люба справді придбала трикімнатну квартиру в новобудові за три роки.

Розрахунки сходилися: вона відкладала по тисячі євро на місяць.

За 3 роки можна накопичити значну суму, але для цього потрібно було дотримуватися суворої фінансової дисципліни і не витрачати гроші на свої потреби та потребисім’ї.

Успіх Люби був зумовлений її ощадливістю, що й дозволило їй швидко придбати нерухомість для старшої доньки, і тепер вона планувала зробити те саме для молодшої доньки, щоб уникнути конфліктів у майбутньому.

Це одкровення змусило мене замислитись про власну ситуацію. У мене двоє дорослих дітей, син та дочка, в обох є сім’ї,

і я поділяю свій заробіток між ними, залишаючи собі лише невелику суму. Незважаючи на всі мої зусилля, грошей, які я посилаю, ледве вистачає на їхні потреби.

Я завжди вважала, що роблю правильно, підтримуючи своїх дітей.

Але історія Люби справді змусила мене засумніватися у своєму підході.

Я постійно думаю: чи не витратила я даремно 18 років, працюючи без істотних досягнень?

КІНЕЦЬ.