Ігор, будь ласка, забери мене звідси.

Віра вже вкотре просила чоловіка, щоб він відвіз її з маленькою донькою додому.

– Тобі треба щось вирішити з доглядом за твоєю мамою. Я тут вже майже два місяці, але ні ти, ні твоя сестра не хочете вирішити свою проблему. З мене вистачить, – Віра вже сварилася у слухавку. Чоловік мовчав.

Три роки тому, коли Віра виходила заміж за Ігоря, вона думала, що їй пощастило з чоловіком. Ігор був м’яким та спокійним. Віра наївно думала, що м’якість у характері – це плюс. Головне, що не такий негідник як у Каті, раділа вона. Дякую, надивилася на чоловіка своєї близької подруги, щось не хочеться також ходити по струнці та виконувати бажання чоловіка, думала Віра.

Із Ігорем вона познайомилася ще в інституті, вони навчалися на одному курсі. Після закінчення їхні дороги розійшлися, а через три роки Віра якось випадково зіткнулася з Ігорем на дні народження у своєї подруги. Вони розмовляли про життя. Віра придивилася уважніше до Ігоря і подумала – а чому ні. Чому б не розглянути Ігоря як кандидат у потенційні чоловіки?

Він симпатичний, працює, не одружений. Сказано зроблено. Віра не стала довго вагатися і з того дня народження вона вже поїхала разом із Ігорем. Вони почали зустрічатись. Ігор був добре вихований, дарував квіти, проводжав додому. Він був приїжджий, його родина жила в іншому місті, тут він орендував квартиру.Віру це не бентежило, оскільки вона мала власну двокімнатну квартиру, що залишилася після батьків.

Ігор зробив пропозицію та переїхав жити до неї. Вони добре розпочали своє спільне життя, звичайні побутові питання не були приводом для сварок. Через місяць спільного життя вони розписалися. На весілля приїхала мати Ігоря та його старша сестра Наталка. Його батько рано пішов із життя.

Знайомство з майбутньою свекрухою пройшло гладко. Мама Ігоря була доброзичливою та позитивною жінкою. З Вірою у неї одразу налагодився контакт, що переконало молоду жінку ще раз полегшено зітхнути та порадіти за свій вибір. Подруги любили нагнітати розповідями про свекрухи, що псують життя молодим.

А ось старша сестра Ігоря, Наталка, здалася Вірі зовсім не простою. При знайомстві та справляла враження відкритої людини, але як Віра інтуїтивно зрозуміла, це була лише маска, що прикриває її лицемірство. Віра не могла пояснити, чому в неї одразу склалося таке враження про сестру Ігоря. Поведінка Наталки була в рамках пристойності, і не було жодного приводу в чомусь її підозрювати.

Ось не сподобалася мені ця Наталка з першого погляду, що я можу вдіяти, намагалася виправдовувати себе Віра. Ну, та й справді, мені з Наталкою дітей не хрестити, живе вона взагалі в іншому місті. Ми з нею по життю рідко перетинатимемося. Що я так причепилася до неї?

Родичі чоловіка поїхали. Життя пішло своєю чергою. Робота, будинок, у вихідні зустрічі з друзями. Через чотири місяці Віра відчула себе неважливо, почала швидше втомлюватися, настрій змінювався за хвилину. Коли вранці її почало каламутити, вона купила тест на вагітність.

Вона була в положенні! Віра замислилася. Вони з Ігорем не планували народження дитини так скоро. Їм хотілося ще пожити на своє задоволення, подорожувати, а через три роки вже й подумати про дитину. А тут ця новина. Віра розгубилася. Їй хотілося, щоб Ігор вирішив цю проблему, сам би прийняв рішення, що робити далі, а вона з ним погодиться.

Але все вийшло не так. Чоловік на запитання – що ми робитимемо далі, якось зам’явся. Він почав викручуватися – ну, ти сама можеш все вирішити. Ти ж жінка.

Чіткої відповіді він так і не дав. Хоче він зараз дитину чи ні. Після кількох спроб з’ясувати, що насправді думає чоловік про їхнє спільне майбутнє, Віра махнула рукою і сказала: – Все, я вирішила. У нас буде дитина раніше, ніж ми планували. Готуйся мені допомагати.

Чоловік кивнув і зітхнув з полегшенням. Віра в належний термін народила здорову дівчинку, назвали її Оля. Після виписки з пологового будинку Віра з головою поринула у турботи. Ігор допомагав дружині в міру можливостей, тільки він постійно чекав, коли дружина йому скаже, що він має зробити. Сам він, чи не розумів, що треба, чи не хотів сам нічого робити.

Після роботи Ігор намагався якнайшвидше повечеряти і влаштуватися на дивані з планшетом у руці. Віру це дратувало.

– Сходи хоча б у магазин за продуктами, – мало не виставляла вона його за двері.

– Що ти сваришся? Це було твоє рішення завести дитину, а я тепер винний. Взагалі я працюю з ранку до вечора, адже треба комусь гроші заробляти, поки ти тут прохолоджуєшся.

А Віра сварилася у відповідь: – Я думала, що у зачатті дитини беруть участь дві людини! Значить, ці двоє несуть всю відповідальність!

– Ти бачиш, що я втомився. Хочу відпочити, мені завтра знову працювати, цілий день працювати з людьми. Якби ти знала, як це втомлює.

– Добре. Мені здається, що догляд за маленькою дитиною буде ще крутіше твоєї роботи. Давай ти завтра попросиш відгул на цілий день, а я тобі довірю посидіти самостійно сам на сам із донькою. Сама піду до своєї тітки, допомагати їй. Потім поговоримо, хто більше втомлюється.

Ігор, як тільки представив цю картину, одразу підвівся з дивана і побіг до магазину. – Не думай, що я змінив свою думку. Я це роблю виключно з доброти душевної, – кинув він наостанок.

Так Вірі періодично виходило включити Ігоря в домашні справи. Під лежачий камінь вода не тече, часто тепер думала вона, дивлячись на свого чоловіка. Але справжні випробування на міцність їхнього шлюбу чекали на неї попереду.

Коли доньці виповнилося рік, занедужала мати Ігоря. Їй був потрібен постійний догляд, а Наталка поїхала у тривале відрядження.

– Віро, ти ж знаєш, я не можу зараз покинути роботу. Ти в декреті, а сестра у відрядженні. Відмовитися вона не може, її звільнять одразу. Може, ти поїдеш і допоможеш моїй мамі. Кохана, це єдиний добрий вихід. Я тебе машиною з донькою відвезу до мами, потім заберу додому. Зараз головне дочекатися сестру. Це лише місяць, а потім я приїду і заберу тебе додому. Будь ласка, допоможи, – Ігор буквально благав про допомогу.

– Їхати доведеться. Свекруха мені нічого не зробила поганого. Потрібно допомогти, – вирішила Віра. – Добре, я допоможу. Але лише на місяць. Як тільки твоя сестра повернеться, ти одразу ж приїжджаєш і забираєш нас із донькою додому.

Ігор кивнув головою. Віра почала збирати сумки у дорогу. Чоловік відвіз дружину та дочку до своєї мами. Сусідка, яка трохи допомагала свекрусі, пояснила Вірі, що Маргариті Василівні прописаний постільний режим, якісь фізичні навантаження їй заборонені, потрібен лише відпочинок та спокій. Сусідка пішла. Ігор поїхав.

Віра підійшла до догляду за свекрухою ґрунтовно. Вона намагалася робити все від неї залежне, аби та йшла на поправку. Лікар був задоволений, стан Маргарити Василівни потроху покращувався. Віра встигала і доньку доглядати, і в квартирі порядок наводити, і свекрусі приділяти увагу.

Пройшов місяць. Наталка не поверталася. – Ти говорив із сестрою? Коли вона приїде? – питала у чоловіка Віра, а той знову м’явся і говорив щось невиразне. Мовляв, їй продовжили відрядження і вона не знає, коли повернеться. І взагалі, дзвони їй сама. Ви, жінки, швидше домовтеся між собою.

Вірі відповідь чоловіка не сподобалася. Вона зателефонувала зовиці. Та розсипалася у вибачення, сказала, що ще треба почекати тиждень. Віра нічого не розуміла. Виходить, тільки мене хвилює догляд за свекрухою. Рідні діти відсторонилися і вдають, що так і треба. Гаразд, ще тиждень почекаю, вирішила Віра.

Минув тиждень, потім ще один. Віра постійно дзвонила Наталці, а та відповідала, – ну що тобі важко сидіти з мамою? Ти ж не працюєш, ось і допомагай із доглядом. Ми одна сім’я. Я розмовляла з мамою. Вона цілком задоволена тим, як ти нам допомагаєш. У мене робота, і Ігор працює, гроші тобі він дає. От і доглядай нашу маму. І не дзвони мені часто. Я не можу довго обговорювати з тобою твої проблеми.

Ось тут Віра вже не витримала і почала з’ясовувати стосунки із чоловіком. – Подзвони своїй сестрі і скажи, що вона знахабніла. Ми домовлялися, що я тут буду місяць, а вже другий закінчується. Твоєї сестри не видно на горизонті. Ти можеш по-чоловічому щось вирішити?

А той знову мямлив, що у сестри робота, у нього теж, а найняти доглядальницю вони не можуть. Це дорого.

Боже, який чоловік мені попався, засмучувалася Віра. Треба щось вирішувати самій. І тут їй на думку спала одна думка. Наступного дня Віра зателефонувала Наталці і сказала, що була неправа і вибачається.

– Наталю, я поговорила з твоєю матір’ю і запропонувала їй таке. Я готова взяти всю турботу про вашу матір на себе. Але тоді Маргарита Василівна переписує частку у цій квартирі на мене. Ваша мама згодна. Тож завтра прийде нотаріус та оформить усі документи. Хочу тебе втішити, тепер ти можеш не поспішати повертатися з відрядження.

Віра блефувала. Звичайно, Наталка відразу зателефонує матері, тому Віра завбачливо прибрала телефон свекрухи подалі. Молода жінка спокійно пила чай на кухні і чекала. За чотири години до квартири буквально влетіла скуйовджена Наталя. Вона невдоволено глянула на Віру і одразу кинулася до кімнати матері.

Про що вони там говорили, Віру не цікавило. Вона вже виходила з квартири з донькою та речами. На неї чекало заздалегідь викликане таксі. Під’їжджаючи до вокзалу, Вірі подзвонила зовиця. – Ти куди пішла? Мені треба їхати. Давай швидко йди сюди, – одразу попросила Наталка.

– Я повертаюся додому. Тепер твоя черга доглядати за своєю матір’ю. На кухонному столі лежить аркуш паперу, де я описала все, що потрібно робити.

– Куди це ти зібралася, – зупинила її зовиця. – Ану швидко повернулася. Мені потрібно на роботу.

Ось як. Тільки питання зайшло про квартиру, то одразу ця Наталка повернулася додому. Нехай тепер сама думає, як бути далі, вирішила Віра і натиснула закінчення виклику. Доїхавши до свого міста, Віра вже передчувала, як у рідних стінах прийме душ і вип’є каву.

Вона відчинила вхідні двері, зайшла до квартири і з полегшенням зітхнула. Тут же намалювався чоловік. – Ми так не домовлялись. Наталка дзвонила, розповіла що ти вигадала щодо квартири, маму розхвилювала.

– Маму? На мою думку, це Наталка розхвилювалася і відразу повернулася. Я допомогла твоїй сестрі повернутися додому до своєї матері і з чистою совістю поїхала, – з подивом відповіла Віра.

– Тобі треба терміново повертатись назад. Ще місяць доведеться почекати. Не роздягайся, я тебе відвезу машиною, – не слухаючи дружину, сказав Ігор.

– Ну, звичайно, чекайте. Ми домовлялися на місяць. А минуло вже два. Мені подобається твоя мама, і я сумлінно доглядала її. Тепер черга твоєї хитрої сестрички. Чомусь, коли питання торкнулося квартири, вона швидко примчала додому. Вирішуйте проблему самі, – твердо відповіла Віра. – А я маю свої справи. Наша дочка.

І тут у Ігоря прорізався командний голос! Він намагався наказати дружині повертатися до його матері, на що Віра запропонувала йому самому вирушити до свого рідного міста, а вона буде вдома і не збирається більше вислуховувати претензії.

Ігор одразу замовк і пішов до іншої кімнати.

– Моя дружина два місяці доглядала маму. Тепер твоя черга. І не треба на мене сваритися. Найми доглядальницю, – почула Віра голос чоловіка через зачинені двері.

От і добре. Нарешті, чоловік став поводитися як чоловік. Наталка з нею більше не спілкувалася. Віра наполягла, щоб Маргарита Василівна розділила квартиру на рівні три частки, двох дітей і себе. Навіть, якщо Наталя забере собі частку матері, Ігореві хоч щось дістанеться.