Майже два роки ми з моїм коханим будували стійкі стосунки, перш ніж вирішили одружитися. Зі свекрухою у мене завжди були нормальні, навіть добрі стосунки: я ставився до неї з повагою.

Вона ніколи не критикувала мене та не створювала проблем. Я була їй дуже вдячна, коли вона запропонувала взяти на себе більшу частину наших скромних весільних витрат, оскільки мої батьки могли зробити лише невеликий внесок через фінансові труднощі.

До весілля я жила з батьками, а мій наречений – зі своєю матір’ю у трикімнатній квартирі.

Після церемонії мені здавалося природним переїхати до чоловіка та його матері. Однак незабаром свекруха вимагала серйозної розмови з нами.

До цього моменту наші стосунки були гармонійними, тому я не очікувала жодних неприємних сюрпризів. Під час бесіди свекруха розповіла про те, як вона поодинці виростила сина, забезпечила його гарною освітою та роботою, і навіть згадала про фінансову підтримку нашого весілля.

Потім вона заявила, що оскільки вона виконала свої обов’язки щодо сина, то розраховує, що ми знайдемо власне житло.

Вона висловила бажання жити самостійно, наголосивши, що, хоча вона завжди буде рада нашому візиту, але вживатися в роль бабусі вона не збирається.

Я була приголомшена і спробувала заперечити, що тепер це і мій дім, але чоловік перебив мене. Ми пішли в свою кімнату, вражені почутим.

Мій чоловік після недовгого мовчання став на бік своєї матері і почав шукати нове місце для нашого проживання. Він також натякнув, що мені слід знайти роботу.

Все це змусило мене засумніватися в наших планах на медовий місяць і у справедливості ситуації, що склалася. Мені стало цікаво: чи це нормально, коли мати не допомагає своїм дітям облаштуватись?

КІНЕЦЬ.