Одного вихідного дня я їхала на метро з дитиною, коли літня, добре одягнена жінка увійшла у вагон і зупинилася поряд з нами.

Я почала пропонувати своє місце, але вона різко наказала моїй дочці поступитися своїм.

Я сіла назад, здивована її брутальністю.

Я вважаю, що в таких ситуаціях мають розбиратися дорослі, і важливо не вимагати від дітей чогось і не розмовляти з незнайомцями без потреби.

У наші сімейні цінності не входить наказувати один одному, і моя дочка не була знайома з такою поведінкою.

Я запропонувала жінці, що інші пасажири, зокрема я, можуть запропонувати їй місце.

Однак вона наполягла на тому, щоб моя дочка пересіла , підкресливши повагу до старшого майже задушеним тоном.

Хлопець, який сидів неподалік і спостерігав за цим, підвівся і запропонував своє місце, попросивши жінку не кричати.

Потім жінка почала лаяти всіх довкола.

Вона назвала мене поганою матір’ю, звинуватила мою дочку в лінощі та егоїзмі, а послужливого чоловіка назвала дурним.

Незважаючи на свою тираду, вона сіла на запропоноване їй місце, бурмочучи скарги, поки ми не доїхали до нашої зупинки.

Пізніше мені довелося пояснити дочці, що не всі дорослі мають мудрість і доброту, – сумний, але необхідний урок.

Ну, і як, скажіть мені, виховувати дитину в таких умовах, коли б і дорослим не завадило перевиховання?!

А які діти виростуть у їхніх сім’ях?