– Дмитре, я не дочула, чи й справді твоя дружина збирається їхати на відпочинок одна? – запитала сина Валентина Денисівна.

Вона навіть спати не лягла, хоча зазвичай вона рано йшла.

Але цього вечора жінка чекала з роботи Дмитра, щоб поставити йому запитання, яке її схвилювало.

– На відпочинок одна? Ну так, мамо, у мене роботи багато, – Дмитро відповів неуважно, думаючи про щось своє.

– Ти що, Дмитре, зовсім, чи що?! Мені здається, що твоя Галина і так до тебе не дуже шанобливо ставиться.

Про себе я вже мовчу, вона навіть не питає, чого б я хотіла на сніданок! А ти ще її одну відпочивати пускаєш! Звісно Галина твоя далека до ідеалу, але ж у вас діти!

Та й де ти кращу знайдеш, жінки зараз на гроші ой які ласі, ой які.

– Мамо, наші діти вже виросли! І взагалі, я давно хотів тебе спитати, а ти до тата повернутися не збираєшся? – Дмитро хотів продовжити і сказати, що він, звісно, радий, що мама їх відвідала.

Але вже пішов другий місяць, як Валентина Денисівна гостювала в них.

А у Дмитра на роботі зараз гарячий період – з’явилася можливість зайняти хорошу посаду, тож Дмитро вечорами допізна працював.

А дружина його Галина рано з роботи приходить – а вдома знову свекруха!

Стосунки у Галини зі свекрухою були раніше хороші, але останнім часом Галина якась нервова стала. Схоже мама своїми добрими порадами кого завгодно доведе!

Тому, коли Галя сказала, що їй на роботі запропонували безкоштовну відпустку, Дмитро не заперечував, навіть зрадів.

Але мамі ж не пояснити, що у них із Галею стосунки через неї напружені, вона ж образиться. Може й не зовсім через маму, ну у них просто якісь дрібні розбіжності всілякі назбиралися.

Але мамина тривала присутність їх точно посилила!

Що б не було, хай Галина відпочине. Може вдасться за цей час і маму вмовити додому поїхати!

Ну що за нісенітниця така – все життя з батьком душа в душу жили?! А на старості років раптом вирішили нарізно пожити!

– Ти бачив, скільки твоя Галя вбрання з собою набрала? – вранці наступного дня запитала сина Валентина Денисівна. – Тобі не здається, що це підозріло?

Вона ж ніби в санаторій їде на процедури, чи я щось не так зрозуміла?

– Мамо! Припини мене накручувати! Краще б ти з татом розібралася, а ми з Галею самі вже якось все вирішимо! – не витримав Дмитро.

– Так я і знала, ти вже не вперше натякаєш, що мати тобі заважає! Не хвилюйся, я скоро поїду, як знайду куди! – і Валентина Денисівна пішла у свою кімнату.

Дмитро провів дружину в санаторій і помчав на роботу. Добре, хоч діти вже виросли й живуть окремо.

– Ну що, дзвонила тобі дружина? Хоча чого це я питаю, їй там же ж ніколи, адже вона відпочиває від чоловіка і про-це-ду-ри! – однієї такої фрази Дмитру вистачало, щоб вечір був зіпсований.

Та ще й готувати Валентина Денисівна, схоже, зовсім розучилася!

Не дивно, що вони з батьком не ладнають, у мами здається зовсім зіпсувався характер.

Бідолашний батько, один залишився на старості років, а все життя ж для сім’ї старався!

Але ж у них із Галею теж ще недавно було все чудово. Але якось непомітно, слово за слово.

Коли вони зустрілися, для Дмитра Галя було всім! Коли вона йому Славка народила, Дмитро її на руках був готовий носити.

Славко вночі прокинеться, репетує, а Дмитро скочить, на руки синочка візьме і колихає, шепоче йому:

– Ну давай матуся наша поспит, вона ж щойно тебе нагодувала, втомилася!

Ми ж із тобою мужики, а вона в нас дивись яка, га? Ніжна вона в нас, її берегти треба, любити і шкодувати, так синку?

А Галинка чуйно спала, тут же ж очі розкриє й пахне:

– Дмитро, та тобі ж на роботу вставати, ану лягай, я сама!

Вкладуть у підсумку Славка, самі воркують, а синочок і засне. Тепло, мама з татом поруч – що ще треба?!

А Натуся коли народилася, як же ж він радів!

На Галинку схожа, а волосся кучеряве, як у Дмитра. На заняття на танці її водили, Галина сукні їй сама шила. А взимку, коли діти виросли, на лижі в Карпати їздили.

Яке ж це було щастя!

Дмитро мрійливо дивився на стелю, навіть забув, що Галі немає поряд.

А згадав – і холодок по спині пішов!

А раптом мати права, а раптом він, Дмитро, ось так, як батько, один залишиться? А що всяке може бути?!

Матері Галя не дуже схоже подобається, але Дмитро злякався цієї думки.

І справді, діти вже живуть своїм життям, а Дмитро з Галиною стали самі по собі.

Разом уже давно нікуди не ходять, наче їх нічого не тримає.

Та й сам він багато в чому винен, треба брати ситуацію у свої руки!

…Валентина Денисівна прокинулася рано. Вона вийшла в коридор і почула якийсь шурхіт з кімнати сина.

Жінка зайшла до нього в кімнату.

– Ти що, кудись ідеш?! – здивувалася Валентина Денисівна.

– Так, мамо, їду у відрядження, терміново відправили! – Дмитро збирав у сумку тільки найнеобхідніше.

– Сподіваюся, синку, ти не до неї вирішив поїхати? Є речі, які краще не знати, не треба псувати собі спокійне життя! – похитала головою Валентина Денисівна.

– Мамо! Я їду у відрядження! – обурився Дмитро

Але Валентина Денисівна тільки загадково посміхнулася і пішла у свою кімнату.

…У номері Дмитро дружину не знайшов. На процедурах її теж не було.

Він обійшов усю територію санаторію. Раптом Дмитро помітив знайому постать і остовпів… Галя йшла не одна!

Поруч із нею йшла незнайома жінка, і вони щось бурхливо обговорювали.

Галина відчула його погляд і обернулася.

В очах здивування і… Радість!

– Дмитрику?! Звідки ти тут? У тебе ж справи на роботі, ти так поспішав, мріяв про підвищення! Щось трапилося?

Дмитро дивився на Галину і не міг надивитись.

Він раптом згадав, як тоді давно вони втекли від своїх батьків на новий рік на якусь дешеву турбазу.

У будиночках ледь гріли батареї. Галя для конспірації поїхала з подругою, а Дмитро приїхав згодом.

У неї тоді теж були такі ж радісні, сповнені щастя очі!

– Сталося, Галю! Я зрозумів, що без тебе мені ніщо не в радість. Ну її, цю посаду, якщо вона заважає жити і віддаляє один від одного. У мене і так чудова робота, я переживаю тебе втратити, ти – це найважливіше у моєму житті. А без тебе мені нічого не треба!

– Ну що, привіз дружину зі свого «відрядження»? – лукаво усміхнулася Валентина Денисівна. – А я ось їду від вас, пора вже!

– Їдеш?! Мамо, залишайся, ну куди ти поїдеш?!

– Додому поїду, тато твій, мій Сергій Олексійович занудьгував, додому кличе!

– Ви що, мамо, помирились?! – зрадів Дмитро.

– Звісно помирилися, що ж ми будемо дітям і онукам поганий приклад подавати? – загадково посміхнулася Валентина Денисівна і пішла збиратися.

– Як же ж я сумував без тебе, Валю! – Сергій Олексійович не міг стримати радості від зустрічі з дружиною. – Ну розповідай, мій секретний агенте, як пройшла операція зі збереження шлюбу сина й невістки?

– Сергію, все пройшло успішно, добре, що онука Натуся вчасно показала, що у батьків криза середнього віку! Але ми з тобою знаємо, як з цим треба справлятися! – завзято посміхнулася чоловікові Валентина Денисівна.

– Валю, чи не хочеш ти сказати, що тоді ти мене теж розіграла? – здивувався Сергій Олексійович.

– Коли, Сергію? – Валентина Денисівна відвернулася, щоб чоловік не помітив її посмішки.

– Ну коли тобі хтось став квіти та подарунки надсилати, а я навіть трохи тебе приревнував!

– Не пам’ятаю щось, Сергію, і взагалі я так за тобою сумувала! Ну їх усіх і ці розмови, адже ми з тобою теж ще ого-го? Ходімо краще пити каву…

До речі, скоро до нас Натуся збирається зі своїм нареченим приїхати, хоче нас познайомити.

Впевнена, що наша онука полюбила хорошого чоловіка.

Адже Натуся – копія бабусі Валі, тобто мене в молодості! І смак є, й інтуїцію має!

І Валентина Денисівна та Сергій Олексійович щасливо розсміялися…

Щастя не зникає, якщо приходить уміння його бачити, відчувати і пам’ятати те, що колись обʼєднало люблячі серця…

КІНЕЦЬ.