Мирося на роботу йти не хоче, хоча Артему вже десять років минуло. Вона сидить дома, але не мовчить, а дзьобає Дениса, бо той, щоб виплачувати іпотеку, на ще одну роботу влаштувався і тепер не має часу їсти зварити і прибратись. Ось я, щоб не було між дітьми непорозуміння, приходжу до них раз-два в тиждень і з пилосом по квартирі літаю, поки невістка в ванній собі брови щипає.

Я завжди знала, що коїться в сім’ї сина, але жодного разу і не подумала лізти в чужу сім’ю, хоча дуже вже кортіло. Але недавно Мирося, дружина мого Дениса, мені сама подзвонила, щоб нажалітися.

– Ви виховали не справжнього чоловіка. Денис нічого не встигає. Весь час на роботі проводить. Я ж не наймалась йому служанкою.

В нас з чоловіком двоє дітей. Катерина живе на даний час з сім’єю в Польщі, а ось молодший на три роки Денис взяв собі за дружину дівчину з сусіднього району.

Ми не часто бачилися, так, більше по святах, то вони до нас, то ми з чоловіком до них.

Мирося наша ніде не працює, доглядає сина, як вона каже. Але Артему вже десять років, і щоб його доглядати, хто його знає.
Спершу невістка казала, що як син в школу піде, вона щось знайде, потім як перший клас закінчить, а тепер вона взагалі мовчить, бо працювати вона й зовсім не може і не хоче.

Після весілля Денис переїхав жити в однокімнатну квартиру Миросі. Ось вони так і жили, поки три роки тому вони не додумалися придбати більше житло.

Щоб взяти іпотеку прийшлося продати квартиру Миросі. Ми з чоловіком також доклалися до покупки, знаю не з чуток, що і свати дали не одну тисячу доларів.

Всі ми хотіли, щоб дітям краще жилося.

За весь час в шлюбі Мирося ніколи мені не жалілася на Дениса. Той приходив з роботи і міг і їсти варити і в хаті прибирати і з сином час проводити. Я його виховала так, що немає жіночої і чоловічої роботи.

Треба один одному допомагати. В нас так завжди було і є з чоловіком. Ми обидвоє працювали, хто швидше прийшов, той і їсти готував, чи з дітьми займався.

Але тут геть інша ситуація.

Просто Мирося каже, що працювати не буде, бо вона свою частку в нову квартиру вложила – продала свою квартиру, яку ще до шлюбу їй батьки купили.

Мій же Денис, щоб платити за іпотеку, додатково влаштувався на ще одну роботу. Світу білого не бачить, але і це Миросі не подобається.

Тепер Денис нічого не встигає і по дому робити.

– Я що, одна повинна в квартирі прибирати? Для чого мені тоді такий чоловік?, – каже Мирося до сина.

Але ж Денис хоч би як хотів допомогти, та він просто не встигає.

Ось невістка вирішила мені пожалітися, що нікудишнього я сина виховала.

Мені після її слів так неприємно стало. І ви знаєте, я взяла, і почала ходити до невістки і робити по дому деяку роботу. Поки Мирося собі стоїть і брови щипає у ванній кімнаті, я по їх квартирі з пилососом бігаю.

Я не часто до них забігаю, так, раз-два в тиждень. Мені просто жаль, що невістка не цінує зовсім старання мого сина.

Ось і хотіла у вас тут поради спитати. Чи нормально це з мого боку ходити і допомагати невістці, яка і сама не працює, і дома ладу сама не наведе?

Чи вона дійсно права, бо вложила свою частку в цю квартиру і тепер має заложити ногу на ногу і жити в своє задоволення?

Хто в цій ситуації правий?

Джерело