Ой, люди добрі, що я маю робити з тою теперішньою молоддю, яка ні встиду ні сорому не має?

Своє життя я проживаю у маленькому селі на Чернігівщині. З чоловіком ми маємо власний будинок, тримаємо невеличке господарство, і поля маємо так, небагато, але щоб була змога все своє домашнє виростити.

Я вже давно як на пенсії. Зі мною ще проживає наймолодший син. Бо старша дочка і син вже давно покинули сімейне гніздечко.

Син проживає з сім’єю за кордоном, а дочка облаштувала своє життя у місті. Оскільки наш наймолодший син Андрій, був нашою пізньою дитиною, то коли він одружився, хоч і в свої 30, для нас з чоловіком це було надто пізно.

Привів нам наш Андрій невістку. Що там скажеш, ще сама дитина. Така тендітна, худенька та де то там дівчина до сільської роботи.

Манікюри повідпускала, мені трохи дивно таке було бачити. Але я за рекомендацією своїх старших дітей, не втручалась у їхнє сімейне життя.

Вони молоді і як їм так пасує, то нехай. Мені лиш би мій синочок був щасливий, більш нічого не потрібно. Ми з чоловіком чим будемо в змозі тим і допоможемо.

Та вчора моя невістка до церкви так вирядилась, що я мало з сорому не випарувалась. Та де то так можна. Нас в селі всі знають, то не в місті, коли ніхто ні на кого й уваги не звертає.

Та мало з того що одягнулась моя невістка не для церкви, наче на танці зібралась, вона ще й губи розмалювала. В нас в церкві священик не одноразово робив оголошення, щоб жінки не малювали губи, а то потім ідуть цілувати престол і все в губній помаді, що годі відчистити.

Але то молодь, чи вона не розуміє, чого вона до тої церкви прийшла? Дивно, що сваха не навчила мою невісточку, що до церкви треба йти скромно, а не наряджатись. Але я вже мовчати не буду, бо вона геть засоромить мого сина. Та всі в церкві тільки на неї і дивилися.

А потім мені будуть вказувати, що я церкву після своєї невістки маю прибрати. Я такого позору на старості літ геть не чекала. І як то так не втручатись до теперішньої молоді? Як нам потрібно їх ще вчити і вчити…

Додому я вже прийшла накручена і висказала невістці все що я про неї думаю, та сильно образилась на мене, що навіть не хотіла обідати з нами. Син теж мені сказав що я не маю права їй вказувати.

А ви як вважаєте читачі, чи я правильно вчинила? Чи потрібно все ж таки змовчати?

В домі на даний час трохи важка обстановка і я не знаю, як нам всім примиритися? Можливо ви дасте нам якусь слушну пораду. Бо мені в моєму віці, ой як важко ту молодь зрозуміти.

Джерело