Ось уже майже рік я пристрасно бажаю, щоб мій син виселив свою дружину з нашого дому.

Я – розлучена жінка, яка давно вже живе з сином у трикімнатній квартирі.

Мій син Ігор завжди був незвичайним: навчався у школі на відмінно, брав участь у різних гуртках та конкурсах, на відмінно закінчив інститут.

Потім він влаштувався на престижну банківську роботу, де й познайомився із Любов’ю.

Я з самого початку не схвалювала Любу, вважаючи її легковажною та непридатною для мого сина.

Незважаючи на мої спроби відговорити його, Ігор привів її додому, оголосивши, що вони чекають на дитину, і що вона переїде до нас, бо не може дозволити собі винаймати квартиру.

Хоча спочатку я чинила опір цій ідеї, але спроби Ігоря утихомирити мене в результаті похитнули мою рішучість.

Він був уважний і послужливий зі мною та своєю дружиною, але я залишалася при своїй думці, постійно шукаючи конфлікту.

Люба, у свою чергу, уникала будь-яких сварок зі мною.

Після народження дитини я наполягла на проведенні тесту на батьківство , який підтвердив, що батьком є Ігор.

Незважаючи на це, я відмовився прийняти Любу як члена сім’ї, вимагаючи, щоб Ігор залишився, а вона пішла.

У відповідь син зібрав речі та поїхав кудись разом із дружиною та дитиною.

Мені невідоме їхнє місцезнаходження, і я впевнена, що вони повернуться, як тільки у них закінчаться гроші.

Тим не менш, я залишаюся непохитною в одному: Любі в моєму будинку не раді.

КІНЕЦЬ.