Якось увечері Аміна, повернувшись пізно з роботи, виявила в поштовій скриньці лист, написаний від руки. Це була велика рідкість у вік цифрових технологій. Вдома було тихо, чоловік у відрядженні, дітей нема.

Заінтригована, вона відкрила листа раніше за всіх. “Доброго дня, Аміно”, – починався лист, – “я вас не знаю, але знаю про вас.

Я виступаю в ролі доброго самаритянина, щоб розповісти вам про поведінку вашого чоловіка, якого ви не заслуговуєте”.

У голові Аміни промайнуло сум’яття і жах. Далі у листі йшлося про невірність чоловіка з жінкою на ім’я Ганна.

Це було зроблено не для того, щоб засмутити її, а для того, щоб уберегти від жорстокого обману.

На очі Аміни навернулися сльози, коли вона задумалася про те, що це жорстокий жарт чи зла спроба посіяти розлад у її шлюбі. Коли її чоловік Гліб повернувся, Аміна помітила зміну.

Під час вечері вона недбало запитала: “Любий, а хто така Ганна?”.

Гліб, захоплений зненацька, відповів: “О, колега. А що?” Аміна не заспокоїлася, вирішивши, що це був невдалий жарт.

Однак, прокинувшись уночі, вона виявила, що Гліба немає в їхньому ліжку, він курить на балконі.

Він відчував, що вона знає про його роман. Гліб любив Аміну, але почував себе приниженим нею. Ганна ж, навпаки, поважала і захоплювалася ним, даючи йому визнання, якого він так жадав.

Гліб намагався пояснити Аміні свої почуття, але вона відмахнулася від нього, так і не прийнявши його претензії всерйоз. Чи вибачила його Аміна?

Це неясно, тим більше, що вона так і не вислухала його прохання про повагу. Можливо, її нездатність зрозуміти його потреби коштувала їй більшого, ніж вона думала.

КІНЕЦЬ.