Проблеми з житлом у молодих сімей часто виникають, і ми теж не стали винятком. Разом ми вже 4 роки, і весь цей час живемо на знімній квартирі. Спочатку нас це влаштовувало, адже ми обоє працювали, і непогано заробляли, так що оренду житла ми могли собі дозволити.

На момент одруження мені було 28 років, чоловікові моєму 30. Здавалося б, до цього віку ми вже мали б обзавестися житлом, та в нашому містечку квартири дуже дорогі, звідки нам було взяти 20-25 тисяч хоча б на однокімнатну квартиру? Складно – як не крути.

Якщо чесно, ми проблеми в цьому не бачили, адже багато молодих сімей так живуть, і нічого. Але батьки нас картали, що ми замість того, щоб збирати на своє, віддаємо гроші чужим людям. Особливо це зачепило батьків Олександра, які вважали, що буде правильно нам жити з ними, адже у них є трикімнатна квартира, і нам вистачить окремої кімнати на перший час, а за той час ми зможемо відкладати.

Я би ніколи на це не погодилася, але так склалося, що у нас обох з чоловіком одночасно виникли проблеми на роботі, я звільнилася, а Олександр просто став менше заробляти. Оплачувати знімну квартиру ми якийсь час не могли, тому були змушені прийняти пропозицію свекрів.

Перший час і справді все було дуже добре, нам виділили окрему кімнату, ніхто в наше життя не втручався. В якийсь момент я навіть пошкодувала, що ми швидше так не зробили, але не минуло і двох місяців, як все кардинально змінилося. Я почала відчувати, що моя присутність неабияк дратує свекруху, особливо їй не подобалося те, що я довго сплю.

Так, я інколи собі дозволяю поспати до 10 ранку, але ж я і пізно лягаю, у мене робота така, я зараз віддалено працюю, онлайн. А свекруха прокидається в 6-й ранку, і хоче вже, щоб я допомагала їй щось по господарству.

З продуктами і харчуванням теж біда, бо ми не їмо те, що вона готує, а свекруха злиться, що нам її борщ не підходить, нам рибу червону подавай.

– Та ви так ніколи на своє житло не назбираєте, – картає нас мама чоловіка. – Вам макарони не підходять? Хто копить гроші на квартиру, той має економити на всьому, і на їжі також!

Для мене це абсолютно неприйнятно, адже їжа – це наше здоров’я, і на цьому я точно економити не збираюся. Я люблю зелень, овочі, фрукти, інколи купую собі червону рибу, і нічого поганого я в цьому не бачу. А свекруха мене переконує, що можна на пісному борщі і макаронах перебиватися. В підсумку, тепер у кожного з нас є свої продукти в холодильнику.

– Якщо вам на такі делікатеси грошей вистачає, то вам і під силу буде комуналку сплачувати, – сказала свекруха і вручила нам платіжки. – З вас половина, думаю, так буде чесно.

Але ж ми так не домовлялися! Батьки чоловіка нам обіцяли, що ми в них просто поживемо, без всяких оплат, адже якби нас не було, вони і так все б самі платили, ну хіба ми води трохи більше використовуємо. За таких умов ми знову нічого не назбираємо для себе.

Просто не знаю, як далі бути. Я вже зовсім не рада, що пішла жити до свекрів – мало того, що вони контролюють те, що ми їмо, так їм ще й гроші за житло треба платити.

КІНЕЦЬ.